»Та як ти смієш? Ти повинна дбати про мого сина, готувати йому всілякі смаколики, а не кар’єру будувати!» — я не стрималася і зірвалася на невістці

Я ще за першого знайомства зрозуміла, що Олена синові не пара. — Сину, а я тут думаю твоїй дружині подарувати книгу з рецептами. Чи сподобається їй? – Ні, мамо. Вона не готує в мене. — Як це? А чим ти харчуєшся? – До нас домогосподарка приходить – готує, прибирає, стирає. Я знала, що господиня з невістки ніяка, але не така ж. — І ти все це терпиш? Як же так? – Чому терплю? Мене все влаштовує. Олена працює в престижній компанії, багато працює над своєю кар’єрою — ніколи їй про мої шкарпетки з сорочками думати. Не кривитиму душею, невістка заробляє чимало. Я навіть не знала, що за працю можуть стільки платити.

Але не за гарні очі її там цінують, а за важку працю та відповідний зовнішній вигляд. Та хіба це виправдання? Жінка має бути жінкою і насамперед дбати про свого коханого чоловіка. Так виходить, що мій Максимчик отримує більше ласки та турботи від домогосподарки, ніж від своєї дружини. Умовчати я не могла, тому наступного разу, коли ми разом зібралися за сімейним столом, я сказала невістці все, що про неї думаю: – Олено, чому твій чоловік сидить у такій зім’ятій сорочці? – Це питання не до мене, а до нашої домогосподарки Яни, – посміхаючись, відповіла дівчина. – А хіба не ти його дружина? – Я! А хіба дружина – це синонім до слова прислуга?

— Та як ти смієш? Ти маєш дбати про мого сина, готувати йому всілякі смаколики, а тобі байдуже, що його одяг виглядає так, ніби його корова пожувала! — Мамо, годі! Не починай! Навіщо все це? — Ти мені рота не закривай! Я для тебе намагаюся . От, два роки вже живете разом, а дітей досі немає… Що то за дружина така тобі дісталася? – Ми не хочемо дітей. Житимемо собі. Будуємо карє’єру, мандруємо. — Що?! Ти жартуєш зараз? Да я…. І ви…. Геть із дому! Не хочу вас більше бачити! Тепер із рідним сином не спілкуюся. Але я певнена, що все зробила правильно.