Чоловік ніколи не говорив про свою матір, і лише через 10 років після нашого весілля я побачила її, і втратила дар мови

Вероніка та Віктор зустрічалися вже 2 роки, коли Віктор зробив дівчині пропозицію. Була одна дивина в їхній історії – Ніка познайомила Віктора зі своїми батьками, але Віктор із цією справою не поспішав. Вітя не мав батька. Його не стало ще кілька років тому, а про маму Вітя ніколи не говорив, а Ніка не питала – невдалі спроби заговорити на цю тему ні до чого не приводили. Одного разу Ніка знайшла в собі сили запитати свого нареченого, як він у такому юному віці (для своїх rрошей) зміг досягти такої висоти. — Мені мама rроші надсилає, — коротко відповів Вітя. — Мама? Чому ми досі не знайомі? — Вона живе за кордоном. — А-а… а на наше весілля вона приїде? — Ні. Давай так: ти більше ніколи не цікавитимешся мамою. Мені нема чого про неї говорити. Якщо ти зрозумієш це, ми житимемо довго і щасливо, — А якщо ні? — Довго і щасливо, але з дрібними непорозуміннями, — сказав Вітя і обійняв Ніку. З рідних Віті, Ніка знала тільки його тітку – 60-річну доглянуту, гарну жінку з темно-каштановим волоссям до плечей.

Саме з нею Віктор і керував юридичною конторою. Щоправда, тітка вже готувала Вітю до того, щоби передати йому свою частку. Через 10 років у Віті та Ніки вже були 2 чудових діток – старший син-второкласник та донька, яка ще ходила в садок. Якось Віктор повернувся додому з роботи якимсь розгубленим. Ніка подумала, що чоловіка краще поки що не смикати. Тільки коли діти лягли спати, Ніка зробила чай, сіла поруч із чоловіком у кімнаті із приглушеним світлом, де по телевізору йшов якийсь фільм. — Я бачу, що ти засму чений, — сказала Ніка, простягаючи чоловікові чашку чаю. — Мама приїжджає, — відповів Віта, а потім, побачивши обу рення на обличчі Ніки, почав розповідати: “Батько у молодості зв’язався з якимись kримінальними компаніями. Незабаром він заробив ціле майно за пару місяців, а коли мені було 2, батько потрапив до в’я зниці. Там його й не ста ло. Мама зуміла правильно розпорядитись rрошима. Вона відкрила юридичну контору, де тривалий час працювала зі своєю сестрою. Все було гаразд до мого 20-річчя.

Тоді мама сказала, що вона виконала свою місію та збирається виїхати за кордон. Вона залишила все нам і забрала з собою лише якусь символічну суму. Моя мама – незвичайна жінка. Вона через рік почала непогано там заробляти і з того часу щомісяця відправляє нам rроші, тільки про свій головний обов’язок – бути мені мамою, вона геть-чисто забула. А тепер, змінивши 2 чоловіків, останній з них нещодавно піաов у інший світ, залишивши мамі непогані rрошики, вона вирішила повернутися.”. Розмова була не з легких, але вона закінчилася тим, що подружжя лежало в обнімку на дивані і дивилося фільм. Вже за тиждень вони стояли в аеропорту і чекали на маму Віктора. На подив Ніки, до них підійшла не 70-річна доглянута жінка, а 45-річна дама ще в повному розквіті сил. — Вікторе, як ти змінився, змужнів, — сказала Мілена Семенівна, не вийшовши зі свого образу, — а це, мабуть, Вероніка. — Я, — сказала я, посміхаючись, і простягла їй руку, але вона мило обійняла мене.

Поки ми завантажували валізи в машину, Віктор повернувся до мене і тихо сказав: — Як мені з тобою пощастило. Мілена Семенівна наступні два дні якось не так дивилася на мене. Я думала, я їй не подобаюсь. Вона ніби нічого не говорила, але з погляду було видно, що вона не в захваті від мене. — Ніка, збирайся, — сказала вона третього дня, — через годину ми їдемо в салон. — У який салон? — Я не розуміла, про що йдеться, адже вона ні про що раніше не говорила. — У салон краси, звичайно ж, — відповіла свекруха, — мені теж потрібно привести себе до ладу. До речі, я хочу з тобою поговорити, переодягнися, я зроблю каву. — Але мені треба дітей ще забрати із садка та школи. – Я попередила, Віктор все організує. Я переодяглася, а свекруха вже чекала мене на кухні. — Ти жінка — користуйся цією перевагою, — почала вона, — напевно, я сама ви нна в тому, що мій син перетворив свою дружину на прислуrу.

Я дивилася на свекруху ні то зі злі стю, ні то з подякою. — Скажи, — продовжила вона, — коли ти ходила на манікюр востаннє чи на укладку? — Я роблю манікюр вдома, а волосся… воно завжди прибране, немає сенсу витрачати rроші. — Ось бачиш… Віктор має машину, він і сам може дітей відвезти і забрати назад. Клінінг-послуги стоять копійки, навіть зі вбиранням не варто напружуватися. Витрачати свою енергію на саморозвиток, на красу, на те, що дарує тобі енергію. Того дня ми до вечора були у салоні, а потім поїхали до ресторану – вечеряти, і повернулися додому вже після вечері. Чоловік був, м’яко кажучи, вражений моїм перетворенням. З того дня минуло вже півроку. Досі я зі свекрухою час від часу відвідую салони краси, ходжу магазинами. Вона стала мені гарною подругою. Відносини із сином налагодилися. Віктор зрозумів, що його мати мала право вирушити за своїм жіночим щастям, адже свого часу вона віддала всю себе синові. Саме вона зробила Віктора таким, ким він зараз.