– Тобі допомогти з чимось ще, Тонечко? – поцікавився Василь у дружини, спустошуючи посудомийну машину і розставляючи тарілки по шафах. – Я тобі шалено вдячна, – Антоніна кинула на Василя проникливий погляд, – йди, відпочинь. У мене все під контролем. Василь пішов у спальню, а Тоня, діставши з духовки останній бісквіт, почала наносити глазур на нього. – Який чудовий витвір! Яка насолода! – з почуттям гордості хвалила вона сама себе. Наступного дня вони із чоловіком збиралися відзначати тридцять років спільного життя.
Їхня сім’я, що складається з їхніх дітей та онуків, мала приєднатися до них. Тож Антоніна вибрала цей особливий момент, щоби подати свій фірмовий торт. — Як швидко проносяться піски часу, — міркувала вона, — три десятки років поруч із ним, і жоден день не пройшов без подяки долі за те, що вона поєднала мене з Василем. Їхні шляхи перетнулися за досить випадкових обставин. За вікном був химерний хутір, де вони жили зі своїми сім’ями. Школа знаходилася на значній відстані в сусідньому селі, і щодня Антоніна поспішала пройти кілька кілометрів, щоб дістатися до неї.
Її батьки обслуговували залізничну галузь, яка була поблизу. У ту пору Тоня встановила тісно дружні віжносини із сусідським хлопцем, який також був її однокласником. Упродовж багатьох років вони разом ходили до школи, сиділи за однією партою, а після школи насолоджувалися прогулянками. Коли школа добігла кінця, тітка Тоні по материнській лінії порадила їй вирушити до міста – продовжити навчання там. Низка непередбачених обставин призвела до того, що Тоня, пригнічена і самотня, опинилася на вокзалі напередодні Нового року.
Її мрії про святкову ніч вдома розбилися вщент через плутанину з квитками. Саме там, у похмурій порожнечі вокзалу, до неї підійшов Василь. Вони почали розмову, пили ігристе вино і так і зблизилися. Ця випадкова зустріч на вокзалі вночі, яка здавалася спочатку сумною, стала основним каменем їхнього спільного життєвого шляху. Антоніна ще раз помилувалася тортом, перш ніж лягти спати. Пригорнувшись до Василя, вона поринула в сон, розмірковуючи про те, яким скарбом стало їхнє спільне життя в оточенні сім’ї та любові.