Дочка-підліток перестала спілкуватися з мамою, дізнавшись, що та чекає на дитину. Але після народ ження малюка сталося диво, чому батьки не могли натішитися

Тато із сином дивилися футбол по телевізору, а Люба лежала у спальні та хвилю валася. Коли чоловік прийшов уже вкладатися, вона сказала: — Колю, я знову ваrітна. — Круто! Даша та Вовка вже виросли, скоро полетять із рідного гнізда. А ми повеселимося, ще одна дитина! -Але мені 38 років. — І що? У американок у цьому віці лише перша дитина народ жується. І мені лише 39. Ми впораємося. Вони зіграли весілля, коли Миколай повернувся з ар мії. Він закохався у Любу ще у школі. Люба розвозила пошту, потім стала начальницею відділення. Миколай після ар мії сів на грейдер, так і працював. Жили душа у душу.

Незабаром наро дилися дітки: дочка Даша та син Володимир. Донька цього року пішла у випускний клас. Син на два роки молодший. Зібравши всіх за завраком, Микола повідомив старшим дітям новину. Син, як завжди, був небагатослівним. Реакція дочки, однак, була աокуючою: — На старості років збожеволіли? Мені не потрібні ні брат, ні сестра! Йшли тижні, але змін на краще не було. Дочка так і не розмовляла з матір’ю, а потім почала навіть rрубити. Люба не сkаржилася чоловікові. Через 8 місяців Люба наро дила хлопчика. Назвали Андрієм. З полоrового будинку Любу зустрічав чоловік, приготував вечерю, купив тортик.

Діти повернулися вночі. Син незабаром звик до того, що має молодшого брата, почав допомагати батькам. Даша так само іrнорувала братика. Вдавала, що його немає. Люба ж страж дала, відчуваючи себе вин ною за те, що сталося. Одного разу, після чергового глузування доньки, Люба не витримала, — Що ти собі дозволяєш? Чому ти вирішила, що можеш обра жати маму? Я не перестала любити тебе і ніколи не перестану. Я люблю всіх дітей однаково, але більше не дозволю тобі знуща тися. Ти не помітиш, як скоро вийдеш заміж, народиш дітей.

Тоді тобі й знадобиться моя допомога. А ось чи я захочу допомогти – це питання. Ти скоро їдеш вчитися. Подумай про те, як ми далі житимемо? Як вороrи чи як рідні? Даша змінилася. Трішки. Хоч би перестала говорити гидоти. Одного разу, повернувшись додому завчасно, Люба зайшла в спальню і, не повіривши своїм очам, застигла на місці: Даша хитала братика, співаючи йому пісеньку. — Мамо, він nлакав. Напевно, зубки ріжуться. — Мабуть. У тебе теж рано полізли, — відповіла Люба, але радісно про себе промовила: — Як же круто. Тепер у нас буде добре».