Лілія Георгіївна вважала себе вищою за сільську невістку, але доля розпорядилася так, що тепер вона не може навіть їй у вічі дивитися

Ось уже багато років, щоп’ятниці, ці «зірки губернії» збиралися попліткувати в кав’ярні. Ельвіра та Євгенія були задоволені своїми невістками: пристойні дівчата з гарних сімей із прекрасними манерами. А все через те, що мами керували вибором синів: вчасно познайомили, все влаштували. Син Лілії все вирішив сам. Відкинув мамину претендентку, скрипальку, і заявив, що кохання всього його життя – сільська дівчина Світлана. Познайомились виnадково. Вона зі своєї глушини приїхала до інституту сесію здавати, заочниця. Ні пристойної сім’ї, ні освіти. Лілія Георгіївна закотила повноцінну істерику. Але син стояв на своєму, і мамі довелося упокоритися.

Вона погодилася на весілля за умови, що молоді спочатку житимуть з мамою. Виходячи з ліфта, Лілія Георгіївна відчула чудовий аромат свіжої випічки. Дуже хотілося пиріжків, але треба було «тримати марку»: – Що це у вас тут, Світлано? Знову глютен та зайві калорії? У передпокій вбігла дівчина, схожа на сонячного зайчика: веснянки, кирпатий носик. — Доброго дня, Ліліє Георгіївно! Та ось, хотіла Кірюню порадувати. Він любить пиріжки. — Яка вульгарність. Мого сина звуть Кирило, запам’ятай чи повертайся на свій сінник. – Лілія Георгіївна гордо пройшла до своєї кімнати. Увечері за столом, у присутності сина, Лілія Георгіївна була підкреслена чемною, але втриматися від зауважень не могла. Але Кирило не відводив очей від своєї милої маленької дружини, і був щасливий.

Молодята вдома раділи спокою, поки мама з подругами відпочивали на дачі. І раптом задзвенів телефон. Незнайомий чоловічий голос запитав: — Хвалинська Лілія Георгіївна, ким Вам доводиться? — Мамою, — сказав Кирило, відчуваючи біду. — Ваша мама та ще дві жінки, які перебували з нею в машині, потрапили в аварію. Усі троє перебувають у реа німації. Жінки вижили, але лишилися ін валідами. Євгенію син і невістка відправили до спеціалізованого будинку для літ ніх людей. Ельвіру перевезли до її квартири, і найняли доглядальницю. Лілія мешкає вдома, з дітьми. Вона сидить у ін валідному візку. Свєточка доглядає її, як рідну маму, і ніколи не згадує ті образи, які залишилися в минулому.