Побачивши у своєму магазині хлопця у вiйськовій формі, Таня завм ерла на місці: «Невже син повернувся?»

— Тетяно Іванівно, вибачте. Вже час зачинятись, а так якийсь чоловік, стоїть, нічого не бере – почала скаржитися Ольга. Таня, невдоволена, підвела голову, відповівши: -Навіщо турбувати мене по дрібницях? Вона того коштувала? Проте Оля стояла на порозі і чекала на реакцію.

Директор, усвідомивши, що треба щось робити, підвелася і пішла до зали. Вийшла в зал і серце її тьохнуло. Спиною до неї стояв солдатик перед вітриною з тістечками. Відстовбурчені вуха смішно стирчали на виголеній голові. — Мишко, синку, — крикнула хрипко Тетяна.

Оглянулись усі. І Ольга, і прибиральниця тітка Валя. Повернувся і солдат. Тетяна судомно зітхнула, знову все починається спочатку, вона знову побачила сина в чужій людині. Насилу взяла себе в руки і запитала:

— Молодий чоловік, ми незабаром закриваємося. Якщо нічого не хочете купити, прошу на вихід. Зовсім ще молоденький пацан, зніяковіло посміхнувся. — Вибачте, вибрати не можу. У мене грошей мало, — і розкрив долоню з дрібницею. — Що, все у звільненні прокутив?

А батьки не помагають? — пожартувала Тетяна, підходячи ближче. — Та я не собі. Сестриці. Мене у відпустку на тиждень відпустили, отож я і приїхав. Вона у мене недалеко живе. У дитячому будинку на Комсомольській. Ми з нею самі залишилися.

А гроші в мене в поїзді вкрали, добре, що дрібниця в кишені залишилася, — почервонів хлопець. Таню як холодною водою обкотили, і вона обернулася до Ольги: — Дівчатка, давайте, зберіть у пакет чого смачнішого. Чек мені потім віддасте, — скомандувала вона і повернулася до солдата.

— Сам голодний? — Запитала Тетяна і взяла його за руку. — Ходімо до мене в кабінет. Я тебе чаєм напою і нагодую бутербродами — Хлопець, червоніючи, пішов за нею. А тим часом у залі Ольга з напарницею вкладали у пакет солодощі. — І чого наша Тетяна так переполошилася?

Вже додому пора і касу закривати, а ми тут вовтузись,-бурчала Ольга. Тітка Валя крикнула на неї: -Чого бурчить? Сказали, роби і не бурчи. А Таня вірно робить. Треба дівчинку порадувати, та хлопця підтримати. Але Ольга не здавалася: — Я її, якщо чесно, уперше такий побачила. Як вона йому крикнула, Мишко? Ось ви, Валю, тут давно працюєте, хто це?

Прибиральниця перестала мити підлогу і сумно зітхнула — То сина її звали. Він у неї в афганській загинув. Один єдиний у неї був. Не дай вам Бог, дівки такого пережити. Вона ж раніше інша була. Реготуха, бовтанка. А як Мишка не стало, скам’яніла вся.

А у кабінеті Тетяна делікатно розпитувала хлопця. — А давно ви самі? Як сестру звуть? Де будеш ночувати? Той із апетитом поглинав бутерброди і нехитро відповідав. Що батьки у лазні п’яними вчапали. Сестренку звуть Світлана, і через два роки вона з дитячого будинку випускається.

Після армії він у село повернеться до батьківського будинку і туди ж Світланку забере. А ночуватиме на вокзалі, він уже з черговим домовився. А Тетяна слухала його, а бачила перед собою сина. Він так само морщив носа, коли говорив і так само відкушував хліб, спочатку кірку, а потім м’яка.

Тут вона схаменулась. — А звати тебе як? Він здивувався: -Михайло мене звуть. Ви самі там мене в залі гукнули. Я навіть здивувався, звідки ви знаєте. — У Тетяни горло стиснулося у спазмі. Вона закашлялася так, що з очей сльози покотилися. Сполошився Мишко:

— Що з вами? Погано? Тетяна сьорбнула зі склянки мінералку і витерла мокре обличчя. — Нічого, все гаразд, не хвилюйся. Ось що. На вокзал ти не підеш, ночувати в мене будеш. Зараз поїдемо, і якщо не пустять, гостинці передамо. І не сперечайся.

Я старший і мені краще знати. Мишко несміливо запитав: — А ваші не проти будуть? Ну, якщо ви з вулиці приведете? Тетяна посміхнулася: -Нікому проти бути. Одна живу, і на мить згадала колишнього чоловіка. Він через півроку після похорону пішов від неї.

До дівчини зовсім, старше за сина їх на два роки. У нього зараз уже троє дітей. Бачила його нещодавно. Постарів, погладшав, подурнішав. Зрозуміло, що про Мишка й не згадує, напевно, дітей ростить. Це вона досі сина не може забути.

За рік після цієї події на пероні стояли двоє. Тетяна та Світлана, яку вона забрала до себе. Вони чекали швидкий поїзд, на якому мав приїхати Мишко. Головна людина в їхньому житті…