Сестра покликала мілу на якийсь час пожити в місті у себе, але вона не очікувала, що та вчинить таким ду рним чином

Після сме рті батьків виявилося, що свою квартиру вони заповідали молодшій дочці – Мілі. Старша, Світлана, не обра зилася. Вона була на десять років старша і до моменту оголошення заповіту вже твердо стояла на ногах. Та й квартиру собі Світлана вже купила сама, в центрі міста, на відміну від батьківської, яка була на околиці. Мила тоді ще вчилася, і щоразу сідаючи в транспорт, який, до речі, працював дуже добре, давала собі слово, що продасть цю квартиру і придбає іншу, ближче до центру, як тільки у неї з’явиться така можливість. Щойно Міла почала заробляти, вона поділилася своєю мрією із сестрою. Та до ідеї поставилася холодно.

У центрі шумно, повітря брудне. І щоб сестра мала можливість оцінити плюси та мінуси проживання в центрі, запропонувала Мілі якийсь час пожити в неї. Через два місяці Міла урочисто оголосила Світлані, що є щасливою володаркою крутої іномарки. — Вітаю, — трохи приголомшено сказала Світлана. – А на які гроші ми так шикуємо? – Я квартиру продала. — Ось як, а де ж ти збираєшся жити? — У тебе поки що поживу, а там видно буде. — Що тобі буде видно? Ти уявляєш, що легко і швидко зможеш заробити на квартиру? — Ну, Свєтулику, ти ж не виже неш мене на вулицю? — На вулицю – ні. Але, приймаючи таке важливе рішення, ти не вважала за потрібне запитати мою думку. Тому я наполегливо прошу тебе вирішити nроблему з житлом у короткий термін.

– Ну і будь ласка, зніму. Однак на квартиру своєї мрії грошей у Міли не вистачило, і їй довелося знову перебратися до рідного району. «Не бі да», — подумала Міла, — «тепер у мене є машина і не треба буде трястись у громадському транспорті». Незабаром вона зрозуміла, що з її доходами, машина – це не засіб пересування, а розкіш, хоч класики з цього приводу й дотримувалися іншої думки. На бензин та обслуговування машини йшла майже половина зарплати. До того ж треба було платити за квартиру. Якби в неї вистачило здорового глузду почекати років зо два, може і можна було б розпорядитися своєю спадщиною з розумом. А поки що Мілі довелося залишати машину біля будинку і їздити на роботу в громадському транспорті. Треба було так прогадати!