Жінка сиділа у своєму дворі, коли хвіртка відкрилася і увійшла незнайома красуня. виявилося, вона була

Карина сиділа на лавочці, сльози котилися по її щоках. – Ще одну зиму не протягну! – подумала вона і зітхнула. – Нікого в мене не лишилося, одна я в цьому світі. Раптом, хвіртка відкрилася, і у двір зайшла незнайома молода дівчина. – Є хто-небудь будинку? – пролунав дзвінкий голосок. Карина підійшла до воріт. – Ви до кого? – запитала вона. – Я до Карини Леонідівни! Я її онука, – раптом сказала дівчина. Карина присіла від подиву, жінка нічого не розуміла Карині Леонідівні на даний момент 72 роки. Незважаючи на вік, у неї чудова пам’ять, особливо, коли справа стосується сімейних спогадів. Карина з самого дитинства була дуже сімейною людиною, без спілкування з рідними не могла прожити і дня. Спочатку головними людьми в її дні були мама, тато і сестра, потім вже і хлопець підключився, пізніше — чоловік, потім з дітьми, там і онуки потягнулися.

Любила вона, загалом, сидіти на чиїхось вухах, та розповісти всякі історії, а слухати, повірте, було що. Найчастіше це були історії про її чоловіка, Леоніда. Чоловік був моряком — такий високий, вічно похмурий, з татуюваннями на грудях з куполами всякими, а м’язова маса у нього якась була… міг хоч автомобіль підняти. Загалом, чоловік хоч куди. Такий тобі і будинок побудує, і сина виростить і дерево посадить. Ось тільки, недивлячись на здоров’я як у бика, пішов Леонід з життя рано, а всьому виною — спадкова хвороба. Карині було складно пережити цю трагедію, але поруч виявилися її діти, так і гіркота втрати тривала недовго, дочка їй онука наро дила. Діти з онуками могли хоч місяць провести з бабусею на селі, але час минав, онуки виросли… дбати про бабусю, і відвідувати самотню стареньку ніхто не хотів. Сиділа в один день Карина у себе в садку, небом любовалася, про своє думала, як раптом почула стук у хвіртку.

Діти працюють, онукам вона не потрібна, на її думку, і хто тепер, до неї прийшов – було незрозуміло. А це виявилася Діана, внучка Карини. З усіх внучат вона була самою тихою, вона була дуже спокійною, будучи дитиною, такою і залишилася — Не люблю я місто. Кам’яні джунглі! Ось у селі — інша справа. Повітря чисте, природа красива, кругом зелень, спів птахів… ляпота! Виявилося, Діана пристроїлась працювати веб дизайнером. Работала вона з дому, а неприязнь до міста у неї з’явилася ще в дитинстві – дівчинка завжди з цікавістю спостерігала за флорою і фауною села, ось Діана і переїхала до бабусі. Карина здивувалася, звичайно, але була лише рада, що свої останні роки й місяці життя, як це люблять перебільшувати старики, проведе поруч з рідною їй людиною.