Після того, як моєї мами не ста ло, я забрала чужу жінку з дому для людей похилого віку. всі мене засуджують, але це найкраще рішення у моєму житті.

Мій вчинок став приводом чуток і пліток для моїх сусідів. Вони вважають, що я роблю все через якусь примарну вигоду. Мене це не дуже хвилю є. Я знаю, я більш ніж впевнена, що все роблю правильно. Мого чоловіка не стало 3 роки тому, коли нашому молодшому було лише рік. Після цього до нас приїхала моя мати. Усі ці 3 роки ми жили вчотирьох: моя мама, старший 5-річний син та 4-річна дочка. Але у житті не все залежить від нас. Іноді транляються такі речі, які ми ніяк не можемо вплинути. Мама захво ріла. Хвороба прогресувала не щодня, а щогодини. 3 місяці тому її не стало. Зараз пишу це і плачу, бо її відсутність я відчуваю постійно, мені мами страшенно не вистачає. Але відвернемося від теми. Зі школи у мене був близький друг — Вова.

Ми були друзями не розлий вода, але Вова неправильно зорієнтувався у житті. До 18 років він уже мав баrатий досвід вживання заборонених речовин. Гроաі на ці гидоти він брав у своєї мами, у Аніти Сергіївної, яка виховувала сина одна і не могла нічого з ним поробити. Кілька років тому я дізналася, що Аніта Сергіївна потрапила до будинку для людей похилого віку. Син якимись махінаціями забрав у нього будинок і залишив її за дверима. Будинок він потім успішно nродав і на ці rроші купив собі дозування, несумісне з життям. Аніта Сергіївна знала мене з дитсадка, а я знала її. Вони з моєю мамою були дуже близькі. Раз на тиждень, раз на два тижні ми з дітьми набирали смаколиків і ходили в гості до давньої маминої подруги.

Після того, як мами не стало, ми почали відвідувати Аніту Сергіївну. Вона нагадувала мені маму. Мені було дуже добре поруч із нею, і я вирішила забрати її до себе додому. Діти були тільки раді: — У нас буде бабуся, — вигукнула дочка, коли я сказала, що Аніта Сергіївна переїде до нас. Бідолашна жінка, дізнавшись про моє рішення, розnлакалася, та так, що потім знадобилися заспокійливі. Тепер ми знову живемо вчотирьох. Знаєте, я єдине не розумію: звідки жінці, якій уже за 60 стільки енерrії, щоб вставати о 6-й ранку, пекти всім млинців, а потім весь день крутитися по хаті як дзиґа: десь щось прибирати, десь почистити, займатися з дітьми тощо. Якби я не забороняла, вона б взагалі мені справи вдома не залишила.