Для мене приїзд свекрухи порівняємо з двома ремонтами, переїздом та nожежею. А про її подарунки я просто мовчу.

Моя свекруха – прекрасна жінка, але тільки коли знаходиться далеко від нашої родини та нашого дому. Візит Євгенії Степанівної дорівнює ремонту, армагеддону та пожежі одночасно. Не зрозумійте мене неправильно, просто так і є. 4 роки тому я вийшла заміж за Кирила. Звісно, перед весіллям ми познайомилися з батьками одне одного. Скажу одразу, всі всім сподобалися. Після весілля ми оселилися в мою квартиру, що дісталася мені від бабусі. Будинок був старомодним, але дуже комфортним та світлим. Ми вирішили зробити в ньому невеликий косметичний ремонт, так би мовити, поновити квартиру. Як тільки ми розпочали ремонт, а почали ми з санвузла, тому що він найбільше потребував оновлення, Кирилу зателефонувала мати і сказала, що хоче приїхати до нас, поки має вільний час (вона працює вчителькою). Тільки часом пізніше виявилося, що вільного часу у неї вагон і маленький візок. Кирило довго відмовляв матір, він казав, що ми не маємо можливості приймати маму у себе, бо ми тільки недавно розпочали ремонт у квартирі.

Це її не зупинило, вона приїхала. Ми змирилися з тією думкою, мило побалакали з нею, попили чаю, попліткували, і ми з Кирилом зібралися на день народження його друга. Євгенія Степанівна залишилася вдома сама на весь день, але вона сказала, що знайде собі заняття. Адже знайшла гадина… Повернувшись додому, ми виявили не свою милу квартирку з трохи застарим ремонтом, а бомжатник з обдертими шпалерами і «розкиданими» меблями. За 10 годин свекруха встигла здерти всі шпалери у вітальні, куnити нові безсмачні різнокольорові шпалери у квіточку і навіть приклеїти дві смужки. Вона стояла така задоволена собою, радісна, що ми навіть не хотіли псувати їй настрій, але я ледве стримувала себе, щоб не заnлакати, бо вітальню ми взагалі чіпати не збиралися. За кілька днів вона поїхала.

Ми здали шпалери, що залишилися, доплатили за інші і приклеїли їх. Іншим разом, коли ремонт ми доробили і приїхала свекруха, ми вже думали, що їй нічого буде міняти у квартирі. Ну, так, нічого… Вона приступила до шаф із одягом. Уявіть моє обличчя, коли я побачила, як свекруха риється в тумбочці з моєю спідньою білизною. Вона мене ще й відчитала, каже, мовляв, таке носити шкідливо жіночому здоров’ю. Думаю і говорити тут не варто, що наступного разу вона привезла з собою бавовняні труси просто великого розміру в стилі 19 століття. — От, не варто, люба, носи на здоров’я, наступного разу я тобі бюстгальтери зручні привезу, а то твої тільки на вигляд красиві, — сказала вона, коли я сказала, що не варто. І знаєте, у чому фішка? Толку з нею це обговорювати — нуль, тому що вона ображається, а потім через тиждень-два повертається з новими силами. Вона дуже мудра жінка, часто доnомагає потрібною порадою у потрібну хвилину, але цю мудрість, та й її я люблю, коли вона знаходиться у себе, далеко від нас. А в нашій квартирі я її не переношу.