Мій цивільний чоловік кри чав, що я повинна бути вдячна йому, адже він прийняв мене з дітьми. Тоді мій син так йому відповів, що він після цього до нас не повертався.

Я жила в цивільному шлюбі з Михайлом. Знаєте, після невд алого шлюбу я зі своїми двома хлопцями зовсім була одинока. Я перестала за собою стежити, робила всю чоловічу роботу по дому, хоч хлопці і доnомагали, загалом, жіночною мене назвати було скл адно. А тут з’явився Михайло – весь такий чуйний, турботливий, уважний… Він запрошував мене в кіно, водив у ресторани, влаштовував милі побачення. Незабаром ми вирішили жити разом, але не я переїхала до нього з двома дітьми, а він до нас. Насправді, це дуже важливий момент у нашій історії. З часом Міша змінився. Він почав сkаржитися на те, що я nогана господиня, не вмію готувати, гладжу неправильно і все таке… Одного разу я зайшла на кухню і побачила, як Миша їсть суп прямо з каструлі. Я йому сказала, що так суп скисне і запропонувала трохи підігріти в тарілці. Він почав кр ичати на мене, мовляв, бульйон недостатньо насичений, і, в цілому, суп несмачний.

На ці кр ики відповів мій старший син. Він притягнув пальто і кросівки Міші і сказав: — Не подобається, як мама готує – забирайся. Ти нам задарма не потрібен, можеш шукати собі кухаря зі стажем. Міша мало не втра тив дар мови. Він одягнув пальто і кроси і пішов. Його не було цілих 6 днів, але тиждень він не витримав. У сьомий день він з’явився перед дверима. Тоді був вихідний, діти були вдома. Старший відразу пішов у свою кімнату, йому не сподобалося повернення блу дного віт чима, він навіть вітатися з ним не став. Молодший же здивовано подивився на Михайла і сказав: — Ого, ти жи вий, а ми думали, тебе вантажівка зби ла… Міша подарував мені квіти та улюблені цукерки. Він став на коліна і попросив ви бачення. Однак він таким білим і пухнастим довго не протримався. Через кілька днів я прокинулася від шу му на кухні.

В той вечір я була дуже втомленою і мити тарілки не стала. Отже, вранці Мишко побачив бруд ний посуд в раковині на кухні у нас з’явилися літаючі тарілки. Я подивилася на осколки, на моїх очах з’явилися сльо зи… я ж тільки недавно цей сервіс придбала… за свої rроші… причому коштували вони чимало. Син зайшов на кухню слідом за мною. — Скажи спасибі, що я тебе таку криворукую свиню з двома дітьми прийняв, — кричав Михайло, навіть не звертаючи уваги на присутність сина. — Ти скажи спасибі, що ми тебе такого нікому не потрібного прийняли в свою сім’ю. Хоча, яка подяка… ти ж не знаєш, що це таке. Збирай речі і провалюй, — відповів мій старшенький. Ви не уявляєте, як я пишалася ним у той момент. Знаєте, я навіть не nлакала після відходу Михайла. Зі мною залишилися два моїх захис ника, подаровані долею. Я впевнена, що ми знайдемо собі хорошого тата. І, як сказав син, ми приймемо його в нашу сім’ю, а не він зробить ласку, прийнявши мене з двома дітьми.