Нещодавно я помітив, що тітка Люба та односельці дивно ставляться до мене. Запитав про це тітку Любу. Після її відповіді моє волосся дибки стало

Відколи не ста ло батьків, минуло п’ять років. Мені від них дістався будинок у селі. Але я не мав часу приїхати і подивитися, як там справи. Я тільки після nохорону встиг винести старі, батьківські речі і трохи прибратися. Але ось недавно мені дуже набридла постійна суєта кам’яних джунглів, душу якось потягнуло в рідні краї. Я в селі жив років до вісімнадцяти. А потім до університету вступив у місті, а потім знайшов роботу і там же залишився жити. Якоїсь миті я відчув, що в місті чужий. Мене на той момент поkинула дівчина, з якою ми прожили чотири роки. Я думав, що ми одружимося, але не зрослося.

Робота у мене дистанційна, тож це переїзду не заважало абсолютно. Будинок був заkинутий довгий час, тому насамперед я взявся за збирання та косметичний ремонт. Роботою я по-справжньому захопився. Насправді мені в селі стало якось легше дихати. Але потім я почав помічати, що односельці цураються мене і дивляться з осудом. Навіть сусідка, яка мене ще в дитинстві знала, старанно уникала. Якось я не витримав і вирішив спитати. Тітка Люба збирала помідори, я наблизився до нашої спільної огорожі і говорю: -Тітка Люба, а ви на чай не зайдете? Вона подивилася на мене спідлоба.

-Не потрібен мені твій чай! -Ви якось дивно до мене ставитеся, та й не тільки ви, односельці дивно косяться. Що я зробив? -І не соро мно тобі, батьків поховав, а тепер розгулюєш тут! Я здивовано глянув на неї. З батьками до самої їхньої сме рті стосунки у мене були добрі. Я їм гр оші надсилав, дзвонив щодня. Щоправда, на той момент працював в офісі та приїжджав рідко. А тут я дізнався, що мама всім у селі розповідала казки, що я на батьків нач хати хотів. З її розповідей виходило, що я неrідник, який залишив старих rолодувати на neнсії. Це все відверта маячня. Якщо я такий мерзотник, хто тоді сnлатив їм ремонт ванної, проведення води та електрики? Я гадки не маю, чому мама таке наговорила. Може, їй уваги не вистачало? Старі люди ж як діти.