Ні, домашні не nроти, я у брата живу. Беруші з собою візьми, а то тут личинка вічно kричить, спати не дає раптом почула я з кухні.

Повертаюся я додому з поло гового будинку — а у нас гості. Двоюрідний брат чоловіка приїхав вступати до інституту. Гаразд думаю, нехай поки документи подає — поживе. Було непри ємно, що мене не запитали, але я не стала скан далити. Тим більше, як я думала, це ненадовго. Доньці-тиждень від наро дження — я вранці сплю. Ця мила вісімнадцятирічна дитина мене будить о сьомій ранку і заявляє: — Я хочу снідати.

Я спросоння йому відповідаю: — Сходи, кашу зігрій себе. Або пельменів звари, там в морозилці пачка повинна бути.- Я не можу, я не знаю як. Мама сказала, ти мене годувати будеш. А я стра шенно хочу спати — дочка прокидалася кожні дві години, як за розкладом. А такий рваний сон позбавляє сил геть. — Веня, ти не маленький. Поклав в тарілку, сунув в мікрохвильовку, через п’ять хвилин дістав і поїв. Нічого ва жкого.

Він пішов. Я заснула. Знову розбудив він мене через півгодини. — Звари мені каву, — скомандував мені недоук. — Не ходи до мене в кімнату, будь ласка, мені це непр иємно. Хочеш кави — гугл тобі в доп омогу. — Але мама сказала почав він, але я тут же його перебила.- Мені плювати, хто і що тобі сказав. Я тобі не нянька.

Вийшов звідси! Перепрошую, але сплю я поруч з донькою практично в чому мати наро дила. Іноді скидаю з себе ковдру. І мені зовсім не хочеться, щоб цей молодик перебував у моїй спальні, поки я сплю. Від наших нашіптувань прок инулася донька, я встала, поміняла їй підгузник, і стала її годувати. І він знову приперся! Не можу свій зарядник знайти, дай свій. Я тримаю на руках чмокаючу дитини, а він увійшов і вирячився! Тут я не стрималася і виг нала його, приставивши до дверної ручки стілець, для надійності.

Дочка наїлася і заснула, я лягла поруч і тільки почала засипати, як мені подзвонила тітка чоловіка: Ось так ти проявляєш гостинність? Навіть кави хлопчикові налити не можеш! М’ясо дак вони взяли, а погодувати дитину не можуть! — почала волати вона в трубку. — Маргарита Василівна, я ще сплю. У мене дитина, яку я годую, тому що вона маленька.

А вже, вибачте, Ваш 18-річна дитина цілком здатний погодувати себе сам. До речі, ваше м’ясо Веня вчора один і зжер. Всього найкращого! — я відключила телефон в надії виспатися. До обіду дочка ще два рази прокидалася, потім сита і переодягнена засипала. Ходити було ва жко — самої народ жувати мені було не можна, тому був плановий kесарів роз тин.

Я добрела до кухні і отетеріла: каструля з пригорілою кашею, на столі половина пачки вже розморожених пельменів, в раковині купа тарілок, хліб з крихтами на столі. Посеред цієї пишноти сидів Веніамін і тріщав по телефону: — Так, зустрінемося. У мене переночуєш, якщо що. Ні, домашні не проти, я у брата живу. Беруші з собою візьми, а то тут личинка вічно kpичить, спати не дає.

О6раза накотилася на мене з головою: приперся в чужий будинок, не дає мені спати, влаштував срач і ще о6бражає мою дитину. Я постукала йому по плечу:- Веня, доброго ранку. Він зляkано підскочив, буркнув у трубку: — Я передзвоню. Валя, а ти проки нулася вже? Давно тут стоїш? — Давно. І не треба кликати гостей в чужий будинок, тебе тут одного вистачає.

Подзвони своїй матері і скажи, щоб вона зняла своїй личинці квартиру. Тут ти не залишишся. І кухню прибери за собою, будь добрий, я тобі не служниця. — Я ж жартома, так ласкаво дітей називають: личинка, личиночка —почав він виправдовуватися.- Уяви собі, у мене є інтернет і я знаю, кого називають личинками.

Дзвони матері. — Я пошкандибала назад в спальню. Увечері чоловік прийшов з роботи і наки нувся на мене зі звинуваченнями: як я смію гнати бі дного хлопчика? — Скоро тітка Маргарита приїде, розібратися хоче, чому ти її дитину о6ражаєш. — Послухай, у мене немає ні часу, ні бажання обслуговувати 18-річну бліду неміч, яка себе навіть погодувати не в змозі.

Я доглядаю за нашою дитиною. Він сьогодні обізвав нашу дочку «личинка», ще й в гості когось запросив, з ночівлею. Як думаєш, це нормально? Звати гостей в чужу квартиру, де є маленька дитина? І я впевнена — це тільки початок. Варто «хлопчикові» у нас обжитися, ми з тобою горя хапнем. Я приймаю превентивні заходи: він повинен з’їхати. — Пояснила чоловікові я свою позицію.

Веню ми здали йог о kричущій матері з рук на руки. Не буду розписувати той цебер о6раз, що ця баба на мене вивалила. Але я в усьому в инна: і rолодом дитяточко морила, і уваги то я йому не приділяла. Закривши двері за kричущою жінкою і її синочком, я зітхнула з полегшенням. А взагалі, мені цікаво, як вона взагалі додумалася відправити свого недоука в будинок, де скоро з’явиться немовля? Та ще й правила пристойності не пояснила.