По мста – це блюдо, яке треба їсти холодним: як kоханка батька пошkодувала, що зв’язалася зі мною.

Зараз мені 24 роки, я навчаюсь на дипломата. Але коли мені було 10 років, то у моїй родині трапилася неnриємна ситуація. Батько довгий час зра джував моїй матері, а в якийсь момент зібрав речі і пішов до неї. Ми з мамою залишилися самі, я тоді дуже nереживала. Мені не вистачало тата. Через місяць він з’явився у нас зі своєю новою дружиною і зажадав у мами частки у квартирі. За законом йому мала відійти одна кімната. Він вирішив свою частку про дати. Йому було все одно з ким ми житимемо по сусідству, я не впізнавала тата. Він дуже змінився, живучи з цією жінкою. Мама прийняла цю ситуацію спокійною, на від міну від мене. Коли прийшла покупниця кімнати та наша майбутня сусідка, то ми всі стояли в коридорі та чекали на неї. Мати розмовляла з батьком. — Тобі має бути сор омно, ти жодної копійки не витратив на покупку цієї квартири.

І надумав просити частку. Тобі зовсім однаково з ким житиме твоя дочка. — Чому мені має бути соро мно, частка мені у квартирі за законом має відійти. От і все. — Про яке сумління ти тут говориш? Нам потрібні rроші, щоби купити собі квартиру. Прокинься дурн енька, в 21 столітті совісті не існує. — З обуренням говорила пасія батька. Мені тоді хотілося накинутися на неї і подряпати її обличчя. Із сусідкою нам пощастило. Варя була старша за мене на 10 років. Вона доnомагала мамі з господарством, ми стали однією сім’єю. Я любила побалакати з нею після уроків, ми обговорювали хлопчиків, нові серіали, говорили про все на світі. Так ми прожили наступні 6 років. За цей час Варя накопичила собі на квартиру, а моя мама на те, щоб викупити у неї частку в нашій квартирі. Варя переїхала, але ми з нею досі спілкуємося.

Ще через рік до нас дійшла новина, що тато по мер. Я не відчувала см утку, мені було байдуже. З ним я не бачилася понад 7 років. Мама сказала мені, що тепер ¼ частка квартири, в якій жив батько з новою дружиною за законом, пови нна перейти до мене. Я поїхала оформляти документи. Дружина батька перед тим, як ми зайшли до юриста, вирішила поговорити зі мною. — Дівчинко, давай ти відмовишся від частки. Ви ж з мамою жодної копійки не витратили, тобі не сор омно брати те, що тобі не належить. — За законом належить. Я розвернулась і зайшла до кабінету юриста. Ми оформили всі документи і я про дала кімнату в її квартирі. Нехай тепер вона на своїй шкурі дізнається, як було нам з мамою. Як писав Маріо Пьюзо в моєму улюбленому романі «Хрещений батько»: «Пом ста — це блюдо, яке треба їсти холодним».