Взявши додому німецьку вівчарку-ветерана, ми уявити не могли, як вона змінить наше життя.

Німецька вівчарка на прізвисько Граф виявилася у чоловіка після місяця стажування на посаду кінолога. 3-річний, суворий, службовий пес уже мав трьох господарів. Спершу його хотіли відправити на блокпост, але потім віддали стажисту. Чомусь ніхто не хотів його утримувати, адже команди він виконував неохоче. Була думка залишити його в розпліднику і брати тільки, коли потрібно, але оскільки і в чоловіка, і в мене було багато родичів-кінологів, ми вирішили, що впораємось! Спочатку при годівлі користувалися лопатою для снігу, щоб поставити миску у вольєр.

Але, мабуть, Собаче серце теж має здатність розморожуватися. Розтанув він. За рік собаку було не впізнати. Нашому молодшому синові тоді було півтора роки. Вийшли ми у двір прибирати весняне сміття. Дочку в дитсадку, малого вивели з собою. І ось спостерігаємо таку картину. Бігає Іван по сирих ще грядках, а ззаду плететься Граф і, щойно малої шльопається на землю, акуратно ззаду за курточку піднімає його на ноги. …Чоловік у мене непитущий. Але тут йшов у них на пенсію начальник охорони, дагестанець за національністю. Дагестанське вино лилося рікою. Чоловік тільки здав варту та й залишився проводити начальника.

На подвір’ї був хоч і квітень, але після недавньої відлиги сильно заморозило. 11 вечора, сиджу на ганку, безрезультатно намагаюся додзвонитися до чоловіка. Хвилююся, як би не пішов навпростець через річку, провалиться, втопиться в такому стані. Але вже зовсім зневірившись і зібравшись бігти його рятувати, бачу: відкривається хвіртка, заходить Граф, а ззаду на повідку бовтається вже в півсні чоловік. Граф чесно довів його до веранди, і коли той упав на диван, сів поруч і глянув на мене. Млинець, я ніколи не думала, що стільки єхидства може бути в собачому погляді. А чоловіка досі підколюю, як його тоді пес додому привів.