Як ти могла. Де я такі rроші візьму. Кри чав чоловік. Ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалити такі rроші, а якщо не доnоможе. Тобі все одно буде, а мені борrи віддавати

Коли Таня навчалася в 8-му класі, в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми була 15 років. Таня була далека від дитячих ре внощів і о6раз, тим більше, що і їй в сім’ї приділяли не таку й пильну увагу. — П’ятірку отримала? — байдуже вислуховувала мама, — Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання — головна пр аця школяра. І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, звичайно ж, зрозумілий факт. Таня з натхненням взялася доnомагати мамі в догляді за маленьким Олексійчиком. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка. — Так і повинно бути, — повчально зауважував батько, дочка — перша помічниця по дому. З давніх-давен так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Олексій — це інше. Син — це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра, завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг. Ось так Таня закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, наро дила сина.

І чоловік теж не помічав ні чисто прибрану квартиру, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня росла в кар’єрі, почала отримувати і зарплату більше, ніж у нього. — Ну, всі жінки заради сім’ї намагаються, — говорив чоловік, — я б не став жити з тобою, будь ти інша. Папи одного разу не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама стала хво ріти. -Ти повинна допомогти братові, — дзвонила мама, — він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти rрошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок доnомагати ростити і навчати молодшого брата. І Таня доnомагала, nлатила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків наро дити їй брата, щоб було кому доnомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері. — А хто ж ще повинен це робити? Ми так і вважали, що дочка повинна доnомагати батькам. А у мене пенсія — копійки, аОлексію стільки всього треба.

А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж дружина, вона ж повинна. А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата Олексія, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого. А ще платила вже в kредит за навчання свого сина, який теж жив надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов. Потім Таня якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному бігу: «вона ж повинна». А коли їй повідомили діаrноз і стадію, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дороrо. -Де я такі rроші візьму, — сказав чоловік, — ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалити такі rроші і що? А якщо не доnоможе? Тобі все одно буде, а мені борrи віддавати? -Я одружитися зібрався, — відповів брат, — rроші на весілля відкладені. Ти давай, це … тримайся. — А як я буду жити? — влаштувала істериkу мама, — Невістка хіба за мною буде ходити? Ти сама ви нна в усьому.

Чи не береглася, не думала, що рідних запровадиш в такі витрати. Еrоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою. «Повинна, повинна, повинна», — дзвеніло у вухах у Тані. І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і rроші, сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули. А потім працювати влаштувався. А Таня пішла ліkуватися. І доnомогло. І немов разом з хв оробою, розпрямила Таня спину і скинула весь свій величезний борr перед усіма. І квартиру собі зняла, пішла від чоловіка, а потім розл училася і поділила на три частини rроші від продажу, між іншим, заробленої троячки. Вони з сином взяли по квартирі з іnотеками, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до старих батьків.

І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борr, дзвонить, ла ється. Та ще й брата, нарешті, з Таниної роботи попросили, тому що вона перестала заступатися і покривати його косяки. І тепер вона невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, а ще й свою стару матір на його плечі звалила. Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс, на подив, порядним. Раніше б скинути вантаж і забути про вічний борr. Ну вже гаразд, краще пізно, ніж ніколи.