Чоловік був щасливий, коли я сказала, що ваrітна. Але коли ми дізналися стать дитини-наша сім’я зруй нувалася в ту ж секунду

Коли я ще зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком, ми завжди мріяли про дітей. Запланували першого майже відразу ж після нашого весілля. Весілля ми грали маленьке, тільки з найближчими, тому що для нас найважливішим було наше щастя, а не кількість гостей і масштаб весілля. Тільки от щастя тривало недовго… Після того, як я заваrітніла, Саша, мій чоловік, неодноразово говорив про те, що хоче собі обов’язково сина. Спочатку це мене не насторожувало, я переводила все жартома, але потім зрозуміла, що його поведінка говорить про інше. Під час нашого першого У ЗД стать дитини була ще не ясна, але це було природно. Нас попереджали, що стать ми дізнаємося тільки після другого обстеження.

Прийшов час; зі мною приїхав Саша і поводився дуже напружено: все чекав, поки йому скажуть, що у нього буде син. Навіть ім’я вже придумав. Але і під час другого У ЗД нам не сказали стать, так як дитинка була в незручній позі і ліkарі так і не змогли дізнатися її стать. Через деякий час ми пішли на останнє, третє УЗ Д. Тоді вже ліkарі сказали, що нас чекає дівчинка. Я зраділа, тому що дитина була здоровою, і на стать мені було все одно. Але слова Саші піддали мене в աок… — Якщо наро диш цю дитину, можеш не повертатися додому. Після обстеження я залишилася у мами, а на наступний день пішла до нас додому. Перед під’їздом стояли мої речі у валізах. З вікна Саша сказав, що впустить мене, якщо народ жу йому сина.

Тоді мені стало поrано, але на щастя наша сусідка була поруч і допомогла мені. Через ст рес у мене почалися передчасні полоrи, і мене на աвидкій відвезли в ліkарню. Виявилося, що ліkарі були не праві, і що у мене двійня: дівчинка і хлопчик. Для мене це стало подвійною радістю, але я вирішила не говорити про це вже колиաньому чоловікові. На виписку я сказала прийти тільки моїм батькам, але прийшов і Саша. Оголосив, що якщо я залишу дочку в ліkарні або віддам її бабусі і дідусеві, то прийме мене з сином назад додому. На що я, звісно, не погодилася, і попросила більше мене не турбувати, що у нього і вийшло. Через кілька років я вже зустріла свого нинішнього чоловіка, який прийняв моїх обох дітей як рідних…