За філіжанкою кави Світлана вирішила розповісти чоловікові який дивний сон їй наснився. Але яке було здивування, коли чоловік сказав, що бачив він те саме

Усю ніч Світлана не могла заснути через негоду, що бушувала за вікном. Від грому тріщали вікна, дощ барабанив свій ритм на шибках. Десь о п’ятій ранку вона обернулася до чоловіка, притулилася до нього і заснула. Вранці за сніданком подружжя обговорювало наслідки негоди. -У сусідів паркан покосило, бачила? Світлана похитала головою, пригубивши склянку з кавою, вона мрійливо заплющила очі.

-Ох, Петю, мені такий сон див ний наснився. Снилося мені, що ми з тобою живемо в шикарному будинку з оксамитовими диванами малинового кольору, розписні стелі, вікна великі, тераса, шикарний сад … З кожним словом очі Петра розплющувалися ширше. -Вази порцелянові у вітальні, а на кухні вікна вітражні, кольорові. -Так, а ти звідки знаєш, що мені снилося? -Та мені теж саме снилося!

Тепер подив позначився на обличчях обох . Потім Петро широко посміхнувся. -Свєтко, це у нас просто kохання таке міцне, що нам і наступні життя судилося разом прожити. Він узяв зморшкувату руку дружини і ніжно поцілував. Світлана почервоніла, мов молоденька дівчина. У той день до них мали приїхати улюблені онуки.

Подружжя Павлових сорок років було нерозлучним і думка, що і в наступних втіленнях вони будуть разом, тільки гріла їхні душі. Для справжнього kохання і кінець життя зовсім не завада, дороrі друзі.

Leave a Comment