Мене в Міші все влаштовувало, крім одного – його матері. Я не мала до Галини ніякої неприязні, але її постійне втручання в наші справи мене сильно дратувало. Вона приходила без запрошення і починала давати непотрібні поради з приводу та без – від кольору борщу до способу приготування салату. Навіть критикувала, як я мию посуд. Коли на четвертому курсі інституту я завагітніла, то за порадою Михайла вирішила взяти академічну відпустку, щоб доглядати дитину, поки вона на роботі.
Це не сподобалося моїй свекрусі, яка розкритикувала моє рішення і нарікала на те, що вона працювала до останнього дня своєї вагітності. Того неспокійного року, повернувшись одного разу додому від батьків, я виявила, що вхідні двері не зачинені. У паніці вирішивши, що це грабіжники, я з подивом виявила на кухні Галину, яка готувала їжу та скаржилася на стан нашого будинку. Вона зробила дублікат ключів, взявши їх у Михайла. В люті я вийшла з себе і накричала на неї, внаслідок чого вона різко пішла.
Увечері Мишко прийшов додому, обурений тим, що я вигнала його матір. Але я була непохитна. Я наполягала на тому, що вона має повернути ключі і що ми маємо поміняти замок. З того дня вона приходила тільки на моє запрошення. Мишко розумів напружені стосунки між мною та його матір’ю, але це була важка ситуація для всіх нас. Незважаючи на конфлікт та напруженість, я жодного разу не пошкодувала, що відстояла свою позицію.