На Маринці я одружився по зальоту. Не було між нами жодного кохання. Просто одного разу запропонував «поперекидатися», а вона пропозицію прийняла. І залетіла. Хоча оберігалися. Робити нема чого, довелося одружитися. У сімнадцять років. Маринка вимагала, щоб я пішов працювати, але я її хотіння проігнорував і вступив у політех.
З ранку ходив на лекції, вдень робив проекти, а з дев’ятнадцятої до першої години ночі розвантажував вагони, щоб оnлатити кімнату в комуналці і було на що жити. У нас наро дилася дочка. Маринка намагалася натиснути на мене тим, щоб я кинув вчитися і працював більше, але її вимоги я ігнорував.
А доньку нашу, Анечку, шалено любив. Тому й терпів таку дружину. Але одного разу дружина втекла від нас. На два тижня. Мені доводилось йти на лекції з дочкою. Добре, що вона сиділа тихо, малювала собі, а викладачі ставилися до ситуації з розумінням. На змінах дівчата-однокурсниці поралися з дитиною.
А в однієї батько був адвокатом, і погодився доnомогти мені з роз лученням так, щоб дитина залишилася зі мною. І коли блудна мати повернулася додому, я подав до суду на роз лучення. Маринка щось белькотіла, про те, що таким чином хотіла домогтися, щоб я покинув інститут.
Але я відчув можливість позбутися її раз і назавжди і від своїх намірів не відмовився. Суд ухвалив потрібний мені вердикт. І ні я, ні наша дочка більше не бачили Маринку. Минуло десять років. Чи шkодую я про роз лучення? Ні в якому разі. Так, мені довелося тяжко. Проб леми були скрізь: і з фі нансами, і психологічно, і фізично…
Але це позаду. Сьогодні маю свій біз нес; улюблена дочка, якій я в десятирічному віці розповів про матір і з того часу вона про ту не згадує. Зате Анечка у мене відмінниця. І в школі, і вдома. Господиня росте… За місяць ми з донькою поїдемо відпочивати на Чорне море.