– Привіт, діду! – Здорово, онуче! А ти чого один приїхав? Де Машка, твоя наречена? – Посва рилися ми з нею. Ну що з дівчатами не так, діду? Одна реготуха, сміється над всім підряд. Інша заучка. Пожартував, а вона у відповідь: “не говори дурниці”. Не зрозумієш, з чим до них підходити. Ось і приїхав до тебе. Нерви відновлювати…
– Дід Петю, ти вдома? – почувся голос з вулиці. – Заходь, – крикнув у відповідь їй дід, – це Анька, внучка сусідки. Зараз познайомлю. – Не треба, я краще в іншій кімнаті посиджу…
– Ось. Бабуся Вам молока прислала, – сказала дівчина увійшовши в кімнату. – Спасибі. Присядь, Анька, у мене до тебе розмова є. – Тобі нинішні молоді люди подобаються? – запитав він, коли дівчина сіла до столу. – Не-а, – захихотіла Ганна. – Чого це? – Та якісь легковажні, чи що. Тільки і вміють, що гоготати над всім підряд.
– Що? Всі такі? – Ні, звичайно, не всі. Тільки ті хто не легковажні, ті заучки якісь. У самих з гумором неважливо, а від нас вимагають. Їм треба, щоб ми і на розумні теми могли говорити, і співали частівки. – Невже.
– Ну, це я так узагальнюю. Тобто вони вимагають від нас різнобічності, а у самих односторонній розвиток. – А про онука мого, що скажеш? Він з яких? – А Ви не обра зитеся? – Ні. Обіцяю. – Заучка він у Вас, дід Петь… – Чув? Як тобі погляд з іншого боку? – запитав дід онука, коли дівчина пішла. – Чув. Неприємний, – зітхнув онук.
– Не переживай. Все налагодиться. Ти старайся з дівчатами не мудрувати, а на життя дивитися з гумором… На наступний день онук повернувся в місто. Миритися зі своєю дівчиною.