Прибирання завжди було для мене своєрідною медитацією. На цей раз, піднімаючи килимок біля нашого ліжка, я виявила чужу жіночу білизну. Світ навколо миттєво потьмянів, і мої руки почали тремтіти. Як тільки Олександр повернувся з роботи, я, ледве стримуючи сльози, махнула перед його обличчям знайденими трусами. – Що це? Ти мені поясниш? Він дивився на мене з подивом, потім перевів погляд на білизну і насупився.
– Чесно кажучи, я не знаю, звідки це взялося. Його безневинний вигляд тільки ще більше розлютив мене. – Не бреши мені! Ти думаєш, я повірю в цей дитячий садок? Олександр сів на диван, намагаючись утихомирити мене. – Послухай, я не знаю, як це пояснити, бо я не знаю, що це за білизна та як вона опинилася під нашим ліжком.
Тоді двері відчинилися, і в кімнату зайшов його брат Дмитро. – Чуєш, брате, ти не бачив… – почав він, але зупинився, побачивши, що відбувається. – Ти щось знаєш про це? – Я майже кричала, показуючи білизну. Дмитро почервонів і кивнув головою. – Це… це моє. Ну, я маю на увазі, моя дівчина. Ми… Блін, брат, вибач, я думав, що встигну забрати, поки ви на роботі. Олександр перевів подих і полегшено посміхнувся.
– Ну от і розгадка. Наступного разу, Дімо, забирайся за собою! Я опустила голову, розуміючи, що даремно звинуватила свого чоловіка. – Вибач, я просто… Олександр підійшов до мене і обійняв. – Все в порядку. Ти дбаєш про наш будинок, і я це ціную. Але іноді варто замислитися перед тим, як робити висновки. Я кивнула, притискаючись до нього. І зрозуміла, що довіра – це те, що справді важливо у стосунках.