Я була колись заміжня, і від цього союзу у мене є син Денис. З моїм колишнім ми підтримуємо теплі стосунки щодо спільного виховання дитини. Рік тому я познайомилася з Віктором, у якого теж є дитина Лєра від попереднього шлюбу. Спочатку я встановила межі: я не хотіла ставати для Лєри другою мамою і хотіла, щоб їхні зустрічі проходили на нейтральній території. Все йшло гладко, навіть коли Лєра тимчасово жила у нас через госпіталізацію її мами. Однак виникла напруженість, коли мати Віктора почала
нав’язливо проводити щоденні перевірки під час перебування Лєри у нас. Згодом Віктор почав повертатися з Лєрою на вихідні, і це стало новою звичкою. На додачу відновилися ранкові «інспекції» його матері. Я попросила Віктора відвезти Лєру або до своєї мами, або її батьків, щоб уникнути конфліктів. Засмучений після цієї розмови, він пішов із Лєрою. Віктор повернувся з пропозицією руки та серця, обмовивши, що Лєра буде вільно жити у нас у вихідні. З огляду на нашу історію та нав’язливу поведінку його матері я не могла погодитися на ці умови.
Так ми розлучилися. Деякі друзі засуджували мене за те, що я відмовилася від цієї пропозиції, посилаючись на незначні незручності, пов’язані з періодичним перебуванням Лєри у нас. Але вони не звернули уваги на нав’язливу присутність матері Віктора, через яку мені було некомфортно у власному будинку. Власне, тому я вирішила закінчити стосунки, поки ми не наробили «дурностей», адже у нас обох був досвід, з якого можна було винести уроки.