Кілька днів тому Марусі виповнилося 13. Але вона залишилася зовсім одна. Ніхто з р одичів не захотів дати при тулок у себе вже досить-таки дорослу дівчинку. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки — ось тільки забрати до себе не хотіли. Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат Папи жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає. Марусю привезли в пр итулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старший, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату. Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання.
Кожен раз рот зрадницьки кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сль ози. Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна. Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в при тулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала пла кати в подушку по мамі з татом. Одного разу старші дівчатка стали дражнити її. — Тебе р одичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха! — Це не правда — зап лакала Маруся, — вони загинули. — Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, — сміялися дівчинки. — Ні, вони загинули, розбилися на машині, — кричала Маруся. Далі вона почала пла кати сильніше, потім раптом настала темрява. Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті. — Прокинулась? Що-небудь болить? — запитала медсестра. — У голові паморочиться — прошепотіла Маруся.
— Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, — ласкаво погладила її по голові жінка. — Я пам’ятаю, що плак ала, — сказала дівчинка. — Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, — сказала медсестра і пішла. Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.— Прости нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, — винувато сказала одна з них. — Нічого, — прошепотіла Маруся. — Тебе як звуть? — запитала інша дівчинка. — Маруся. — Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, — сказала перша дівчинка. — Так. Я вас пробачила — сказала Маруся. Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу. В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися. — Привіт, у мене для тебе сюрприз, — сказала вона. — Який? — запитала Маруся. — Я підгледіла в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса.
Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з при тулку. — Правда? Дядя Міша за мною приїде? — зраділа Маруся. — Так! — посміхнулася їй дівчинка. Дні Маруся тепер були скрашени очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала. — Маруся, до тебе прийшли. — Хто? — Підемо, сама побачиш! — не стала розкривати секрет вихователь. Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька. З криком «Мишка!» — вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, при тиснув її до себе, потім відсторонив. — Яка ж ти велика стала, Маруська! — захоплено промовив він — біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною. Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старшим дівчаткам. — Спасибі тобі! — обняла вона свою колишню кривдницю. — Їдеш? — кивнула на сумку дівчинка. — Так, за мною дядько приїхав, — радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку …
CategoriesИстории