Притуливши у себе вдома стареньку бабусю, ми й уявити не могли, яким дивом це обернеться

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а господарювала по дому. Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін.

Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня. Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру. — А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе,

у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інвалідному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися. Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала,

коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала. Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.