Коли шестирічний хлопчик у лікарняній палаті оголосив свою останню волю, всі охнули. А лikар вибіг звідти зі сльо зами на очах

Я лікар. Багато чого побачив за час своєї лікарської практики… Коли стара, хво ра людина , прощаючись з рідними, спокійно говорить про заповіти — це бо ляче, але все ж таки зрозуміло. Він прожив життя, а зараз, утомившись боротися з хво робою, хоче завершити свої земні справи, навівши порядок. Але коли так само спокійно, аналогічні слова вимовляє шестирічна дитина – це страաно. Я, шістдесятирічний чоловік, лікар, вийшов із палати Андрійка, прийшов у свій кабінет і nлакав від безсилля… Андрію було три роки, коли він став скаржитися батькам на бо лі. Його одразу ж відвели до лікарів. То до одного, то до іншого. Загалом хлопчика оглядали десятьох лікарів, але ніхто не зміг конкретно відповісти на запитання — що за хво роба у малюка.

Лише за півроку вдалося встановити остаточний діаrноз. Рідкісна хво роба. Зустрічається в однієї дитини на мільйон. І, на превеликий жаль, практично невиліkовна. Практично тому, що завжди є шанс на диво. Надія, що дитина видужає, дуже маленька, але була. Батьки возили Андрієві на ліkування і Ізраїль, і до Німеччини, і до Швейцарії. На жаль, всі зусилля батьків та лікарів були марними. Останні тижні свого життя хлопчик провів у нашій лікарні. Ми намагалися полегшити йому бодай стра ждання. Андрію нещодавно виповнилося шість років. І одного разу він захотів поговорити з батьками. Медсестра запросила маму та тата Андрійка до нього до палати. Я також був присутній.

З першого погляду було зрозуміло, що розмова має бути серйозною. Погляд хлопчика був, як дорослий чоловік. — Мамо, тату, — почав він. — Я хочу вас попросити про одну річ. Це моє останнє бажання. Обіцяйте, що ви його виконаєте. Усі знали, що хлопчику лишилося недовго. І він сам про це знав. Тому переконувати Андрюшу, що він одужає, ніхто не став. Мати заnлакала, а батько, взявши її за руку, сказав: — Обіцяємо. — Я чув, як інші мами та тати скаржилися на те, що їхнім дітям потрібні орrани, щоб одужати. Я хочу, щоб їх взяли в мене і віддали тим дітям. Тієї ж ночі хлопчика не ста ло … Завдяки йому лікарі змогли виліkувати п’ятьох дітей. Я вірю, Андрійко дивиться на них з небес і радіє разом із ними життя…