Свекруха вирішила відібрати дітей у невістки – але незабаром до неї самої прийшли з органів опіки

– Звичайно ж, ми забрали у неї дитину! Що вона може йому дати, крім злиднів? – Надія Андріївна зарозуміло підняла красиво окреслені брови.- Так якщо все так погано, чому ви тільки старшого забрали? Чому молодшого залишили з матір’ю? – манікюрниця Галя навіть перестала фарбувати нігті своєї постійної клієнтки.- Та що ти, Галочка, він ще занадто малий! Його ж потрібно і в дитячий сад водити і якщо захворіє – сидіти з ним, лікувати. Та й стежити за ним потрібно більше! А Санька вже великий. Він і в школу сам ходить, і поїсти собі розігріє, та й погуляти можна одного випустити! Зате моєму синові гроші не потрібно платити!- А що ж Олена? Як вона буде одна дитину піднімати? Ви ж говорите, що вона бідна!- Нічого! Це вже не наша турбота! Треба було головою думати раніше!Оглянувши свій свіжий манікюр, Надія Андріївна недбало кинула на стіл гроші і, кинувши через плече:- Запиши мене на двадцяте! – і покинула салон.Галка з огидою взяла оплату за свої послуги і швидко кинула їх ящик столу. Вона не розуміла позицію Надії Андріївни по відношенню до своїх онуків. У чому діти чому винні?Олену, невістку Надії Андріївни, Галя знала ще зі школи. На відміну від Галки, Олена добре вчилася і після школи вступила до інституту, чим невимовно обрадувала свою матір – тиху хворобливу жінку.

Мати Олени все життя пропрацювала на хімічному заводі, як і батько. Батька не стало, коли Лена тільки-тільки пішла в школу. Мати і дочка ледь зводили кінці з кінцями, але ніколи не скаржилися на свою долю. Згодом, від важкої роботи, мама Олени і зовсім злягла. Дівчині довелося влаштовуватися мити під’їзди після інституту.В свого майбутнього чоловіка, Антона, Олена закохалася з першого погляду. Йому теж сподобалася симпатична лагідна дівчина.А ось його батькам ні. Чи не таку невістку хотіла собі Надія Андріївна. Про що постійно нагадувала синові.- Ну подивися ти на неї! Ні кола, ні двора! Навіщо тобі такі родичі?Але Антон не слухав матір і незабаром молоді побралися. Через рік з’явився перший син, а через чотири ще один. І тут Антону набридло грати в сім’ю – він загуляв. Гуляв практично не ховаючись. А чого боятися? Куди піде Леночка з двома дітьми? Кому вона потрібна? Тещі, на той час уже не було – так що ніякої підтримки у його дружини не було. Але Антон помилився. Дізнавшись про невірність, Олена тут же подала на розлучення і, забравши дітей, виїхала в квартиру, де колись жила з матір’ю.

Такий розклад сильно не сподобався Надії Андріївні: як так? Якась дрібнота покинула її синочка! Перед людьми показати характер вирішила? Нічого не вийде! І активно почала діяти.В один прекрасний день вона стояла на порозі квартири невістки і всім своїм виглядом показувала як їй не хочеться тут перебувати.- Словом так, невістонька! Я хочу дати тобі вибір: або ти віддаєш мого старшого онука його законному батькові, або я на тебе в усі інстанції поскаржуся і тоді не матимеш вже обох!На подив Надії Андріївни, Олена без слів зібрала старшого сина і, трохи з ним пошепотівшись, підвела його до бабусі. Тій нічого не залишалося робити, як взяти хлопчика за руку і, клянучи мати-зозулю, везти його до себе додому.Антон такому розкладу не зрадів. Йому ніколи було займатися сином – у нього була нова любов, яка вимагала походів по ресторанах і клубах.- Надія Андріївна? Можу я поговорити з вашим сином? – На порозі стояла жінка в діловому костюмі зі строгим виразом на обличчі.- А в чому, власне, справа? – злякалася Надія Андріївна.- А справа в невиконанні їм його прямих обов’язків! – відрубила жінка і, не питаючи дозволу, пройшла в квартиру. – Де кімната дитини?

– А ви, власне, хто? – схаменулася Надія Андріївна.- Я представник органів опіки. До нас надійшла скарга від класного керівника вашого онука. Мало того, що дитина зовсім перестала вчитися, так вона ходить в брудному одязі, від нього пахне не так, як належить і він краде їжу у дітей! Ви що його не годуєте?- Не може бути! Ви говорите про якусь іншу дитину! Наш не може бути тим, як ви описали!- Чому це?- Тому що у нас пристойна, забезпечена родина.- Коли ви в останній раз робили з ним уроки?- Так він вже великий – повинен сам!- Великий? У другому класі? Коли він жив з матір’ю – він навчався тільки на відмінно! А зараз ледве-ледве на трійки витягує! Чому ви не даєте дитині грошей на обіди? Ви ж забезпечена родина! Вам що шкода дитині грошей на обід дати?- Я … я просто не знала …
– Ще б! На зборах батьківських ви не буваєте, на телефонні дзвінки не відповідаєте, шкільним життям онука зовсім не цікавитеся! При матері такого не було!В цей час в квартиру зайшов хлопчик. Надія Андріївна подивилася на нього і усвідомила, що цей замурзаний, в брудному одязі хлопчик – її онук. “Боже мій! Яка ганьба на нашу голову! Ну требаж! А все ця винна! Могла б і навчити сина стежити за собою! Що тепер про мене подумають люди?”- Даю вам місяць: якщо ситуація не зміниться – будемо позбавляти вашого сина батьківських прав! – відрубала інспектор і вийшла з квартири.
У вечері Надія Андріївна металася по вітальні і заламувала руки.

– Ну чому? Чому ти не простежив, щоб твоя дружина навчила дитину доглядати за собою? Чому я повинна цим займатися?Він що сам помитися не може? Випрати? Мені зовсім ніколи з ним возитися!- А навіщо ж ти тоді його від Оленки забирала? – парирував Антон.- Щоб показати, що вона ніхто і звати її ніяк! Що вона не гідна доглядати за нашимспадкоємцем!- А мені теж колись їм займатися! Я взагалі завтра відлітаю до Туреччини! Як хочеш повертай його Олені!Рано вранці в двері Олениною квартири подзвонили. Дівчина відкрила двері і посміхнулася: на порозі стояв син.- Ну як ти? – погладила вона його по маківці.- Нормально, ма! Тепер у них точно не виникне бажання нас розлучати!- Ну і слава Богу! – Лена швидко занесла речі сина в квартиру.Завдяки інспектору органів опіки, Олені вдалося подати на аліменти, які Антон сумлінно виплачує