Ми душі не мали в наших дітях, забезпечували їх усім, але те, як вони вчинили з нами, коли допомога знадобилася нам, поранило мене до rлибини душі.

Зв’язала я себе узами шлюбу, як тільки мені виповнилося 18. Чоловік був моїм однокласником, знала я його з дитинства. Незважаючи на фінансові труднощі, я не стала переривати ваrітність. Нар одилася наша дочка-з янгольськими очима і самою милою посмішкою на світі. Я взяла академічну відпустку, щоб сидіти з дитиною. Здавалося, все налагодилося, але раптом я дізналася, що ваrітна другою дитиною. Робити було нічого-довелося затягнути пояси. Чоловік орав з ранку до вечора, а я весь день сиділа з дітьми.

З величезними труднощами я змогла отримати диплом, і влаштувалася на роботу, щоб хоч чимось допомогти чоловікові. Коли мені було 30, я заваrітніла втретє. Чоловік став спати всього по 5 годин на день – і то не завжди. Незважаючи на непідйомні труднощі, ми робили все можливе, щоб виховати дітей і дати їм гарну освіту. Старша дочка вийшла заміж на третьому курсі. І знову ми взяли на себе більшу частину витрат на весілля, а потім допомогли молодим купити квартиру. Друга дитина-син-закінчивши школу, заявив, щоб ми з батьком почали збирати і йому на квартиру. Накопичити ми не могли, тому чоловік взяв кредит і купив однушку. Молодша дочка квартиру не хотіла, але зажадала оплатити їй навчання за кордоном.

Продали машину-за все заплатили. Як підсумок, у чоловіка стався напад. Я не відходила від його ліжка ні на крок. За весь цей час старша подзвонила пару раз. Дзвонили синові — він не брав трубку. Молодшу ми навіть не турбували. Нещодавно подруга розповіла, що бачила мого сина в супермаркеті. Він прогулювався між полиць з якоюсь подружкою, купили вони вино і ананас… Ось так: молодість пролетіла, жоден день ми не прожили для себе, а зараз зустрічаємо старість хворі і на самоті…