Свекри подарували квартиру, а прописувати своїх онуків не хотіли. Виявляється, квартира призначалася зовсім не молодятам.

Артем та Іра нарешті зіграли весілля. Коли батьки чоловіка говорили тост, то подарували їм у червоному бантику ключі від квартири. Усі родичі були такі здивовані. — Ти знав, що твої батьки збираються подарувати? — Запитала Іра. -Ні, для мене це такий самий сюрприз, як для тебе. Мама Іри продала маленьку кімнатку покійної бабусі і дала у конверті rроші: — Доню, ні на кого не покладайся у фі нансовому плані, нехай у тебе ці rроші зберігаються.

Минув місяць, і ось свекри вирішили приїхати в гості до молодят. Іра готувалася до їхнього приїзду, зробила найкращі страви, вбралася. -Як у вас затишно, відразу видно, що твоя дружина за порядками стежить, — сказала свекруха. А потім почалися розмови про дітей: -Ну, коли ви нас уже потішите? Так хочеться з маленькою дитиною понянчитися, онуків швидше побачити. -Мамо, поки не час, — відповів Артем. -Ми тут до речі з однією пропозицією.

Може сестра твоя Діана поки що у вас поживе, їй треба в центрі міста поки що роботу знайти, звикнути. -Мамо, ти просиш nротилежні речі: то онуків, то щоб сестра з нами жила. -Ну гаразд, добре, я все зрозуміла. Через пару місяців Іра повідомляється чудову новину — вона ваrітна. Радості не було меж. Іра стала забиратися в речах, планувала перестановку зробити, щоб ліжечко дитяче поставити і тут знайшла документи: -Артеме, а ти не казав, що наша квартира на твою маму оформлена. -А я і сам не знав …

Коли наро дився довгоочікуваний онук, треба було його прописати. Артем поїхав до мами з цим питанням: -А може мама Ірини у себе пропише? Просто розумієш Артем, я думала, що ти з Ірою поки зміцнієш, на ноги встанеш, то ви з’їдете з цієї квартири, а там уже Діані пора заміж виходити. Вона з чоловіком туди б заїхала. -Все зрозуміло, мамо. Цей маскарад на весіллі про квартиру не треба було наводити, ми й так з’їдемо. Ірина зовсім не здивувалася такій новині. -Нічого, у мене ще збереглися гроші, які моя мама нам дарувала, цього вистачить на перший внесок на іnотеку. Хоч житимемо незалежно від будь-кого.