Коли я помітила, що сини моєї літньої сусідки геть-чисто забули про неї, я вирішила написати їм повідомлення. Але такого результату навіть сама не очікувала

Ось дивлюсь через вікно на свою сусідку Інну Миколаївну, яку лише тиждень тому виписали із кардіології. Бабусі 70 років, має двох дорослих синів, мешкають у столиці. А вона на селі ледве зводить кінці з кінцями. Сили вже не ті, а в будинку треба розтопити, з городом теж вже не справляється, і серце останнім часом почало барахлити. Пенсія маленька, тому щоб хоч якось вижити бабуся nродає овочі та в’язані шкарпетки. Я іноді з дітьми приходжу її відвідати, приношу домашні блюда, які готую для сім’ї. Ходжу в аптеку, коли щось потрібне і в магазин за хлібом. Як тільки я починаю розмову про синів, чому вони її не відвідують, баба Інна бентежиться. — Ну як вони, доню, приїдуть.

Вони мають роботу, свої сім’ї. Клопіт, далеко їхати. Кому потрібна літня хво ра мама. Словом, з синами все добре, тільки вони зовсім забули про свою матір. Чоловіка її не стало 7 років тому. Спочатку сини цікавилися літньою мамою, а потім забули про її існування зовсім. Адже вона все життя працювала з чоловіком не покладаючи рук, щоб забезпечити своїх дітей. Сnлачували за навчання, доnомогли придбати квартири. Якось увечері я вирішила знайти синів Інни Миколаївни у соціальних мережах. Їхні імена та прізвища мені були відомі.

Старшого сина знайшла швидkо. Написала йому таке повідомлення: «Здрастуйте! Я Ліна, сусідка Вашої матері, про яку ви забули. Адже це Ваша мама. Мені со ромно, що в неї такі діти!». Повідомлення моє син Інни Миколаївни прочитав, але не відповів. Через тиждень у вікно я помітила великий чорний автомобіль біля воріт Інни Миколаївни. Наступного дня я зустріла бабу Інну у магазині. Вона була у чудовому настрої. Сказала, що до неї приїхали сини, і вони хочуть забрати її до себе до столиці. Невістка молодшого сина не проти, щоб бабуся жила з ними. А потім тихенько додала: «Дякую тобі, Ліночко, величезне!»