Коли чоловік захво рів, Галя зробила все, щоб він став на ноги. Але коли вона захво ріла сама, чоловік показав своє щире обличчя

Галя із Павлом прожили разом 30 років. Наро дили двох дітей. Зараз у них уже свої сім’ї, свої будинки та діти маленькі. Залишилися Галина одні з чоловіком. Павло має важкий характер. Тижнями може мовчати. А останні кілька років мешкали як сусіди. За цей час Павло вийшов на пенсію. Він набагато більше часу проводив удома, але навіть не збирався брати на себе якісь домашні обов’язки. А це Галину дра тувало. Потім Павло захворів так, що довелося класти його до ліkарні. Вона сиділа біля нього, годувала, спала в палаті на стільці. А Павло став якось добрішим, бо відчував залежність від дружини. Коли чоловік повністю одужав, то якось одразу й Галина захво ріла. Чоловік, поkинувши хво ру дружину, поїхав у своє село і зник.

А як же турбота, підтримка? Чи дружина для нього нічого не означає? Повернувся Павло із села і одразу подався на кухню. Звісно, Галина не стояла біля плити, їй нічого не хотілося. Діти теж були зайняті, хто роботою, хто онуками і не мали змоги навідатися до матері та привезти бульйону. — Я що маю їсти? Лежиш цілий день! Важко було хоч гречки зварити? Котлет насмажити! Це найпростіше! — Завівся чоловік. — Ось якщо це так просто, то встань і зроби! В чому проблема? Та й взагалі тобі час звикати готувати самому, тому що я більше цього не робитиму! Я хочу розлу чення! — Що ти сказала? Яке таке розлу чення? — Павло вперше заметушився не на жарт.

Він подзвонив, пожалівся дітям на матір. — Мама! Що це таке? Яке розлу чення у такому віці? Адже все було нормально! — Ні, доню! Це тобі тільки здавалося! Все, мені час іти! – Галина поклала слухавку та пішла робити собі каву. А за деякий час приїхав син. Теж почав розбиратися. — Мама! Ну як так! Адже ви стільки років разом! Де батько житиме, ти про це подумала? – А це вже не моя проблема! У своє село переїде. Квартира належить мені, я звідси нікуди не піду. – А що між вами сталося? — Нічого, сину! Просто ми з ним стали чужими людьми! — Та якими чужими? – А ти хоч раз прийди та послухай, як він зі мною розмовляє! Мені це набридло! Хочу пожити для себе! Документи на розлу чення подані, назад дороги немає.