Бабуся прийняла внучку з її чоловіком у себе вдома, і з нетерпінням чекала на появу на світ своєї провнучки. Але тільки не судилося їм побачитися

— Я буду поруч з тобою завжди! Ми з тобою рідні душі, а отже, ніколи не розлучимося! — так казала Ганна Семенівна онуці Каті. По суті так і було. Тато у дівчинки далекобійник, завжди в роз’їздах. У мами робота позмінна, тож дівчинка більше часу проводила з бабусею, ніж із батьками. Коли онука стала повнолітньою, бабуся переписала на неї квартиру. Першою людиною, з ким Катя познайомила свого парубка Ігоря, була бабуся. — Зі мною житимете, чи квартиру знімете? — спитала Ганна Семенівна, коли молодята вирішили одружитися. — Катя нудьгуватиме без вас. Тому, якщо не заперечуєте, житимемо з вами, – відповів Ігор.

А Каті нічого говорити і не треба було, вони з бабусею розуміли один одного без слів. Так вони мешкали. Дбали один про одного. Светр, зв’язаний бабусею, грів Ігоря аж до душі. Він сам так казав. Якось бабуся спекла пиріжки із сюрпризом. Сюрприз випав Ігореві. А за тиждень він отримав премію. І купив подарунків дружині та бабусі. Сказав, що премія через сюрприз у пиріжку… Потім вигадала загадку. Дала йому папірець, на якому була написана послідовність дій. Виконавши їх, Ігор знайшов в’язані, теплі шкарпетки. Потім Катенька заваrітніла. Ганна Семенівна натішитися не могла. Бо побачить правнучку.

Але… Не судилося цьому статися . Якось, на початку грудня, Ганна Семенівна довго не виходила зі своєї кімнати. Лігла спати і не проkинулася. Поруч, на тумбочці, залишилася стояти гарна скринька. Через тиждень після того, як Ганну Семенівну проводили в останній путь, Катя з Ігорем згадали про скриньку. Відкрили її. Там лежали бабусині сережки та каблучка. А під ними конверт, із товстою пачкою грошей. На конверті було написано: «Для Каті, Ігоря та їхніх малюків». Катя наро дила доньку на початку квітня. Батьки назвали маля Ганною.