У речах мами я знайшла див ні листи і вирішила поїхати за адресою. Двері відчинив мені незнайомий чоловік.

Рік тому не стало мами. Боляче було втра тити найріднішу та близьку людину. Після роз лучення, з п’ятнадцяти років вона виховувала мене сама. Я гадаю, що їй доводилося зовсім не просто. Із батьком після роз лучення вони не спілкувалися. З невідомих мені причин він відсторонився зовсім від мого виховання. Я неодноразово намагалася з’ясувати причини його поведінки, але він не хотів мене бачити. Адже раніше тато мене дуже любив. Було прикро натрапити на таку поведінку рідної людини. У підлітковому періоді це сприймалося досить болісно. Мама після роз лучення так і не знайшла нікого та прожила сама. Пішла вона із цього світу досить рано, їй було лише п’ятдесят.

Її речі я після цього не чіпала, лише за рік вирішила розібрати. У найдальшій коробці несподівано для себе я знайшла стопку листів. Листування було з Євгеном, жодних таких знайомих мами я не знала. Листи знайшлися і в іншій коробці. Найраніші були отримані ще десять років тому. Вони чоловік умовляв відпустити страх і виправити помилку молодості, возз’єднавшись. Це все мене дуже заnлутало. Я зрозуміла, що Євген якийсь коханий із молодості. Я вирішила вирушити на адресу і все з’ясувати. Адреса привела мене до рідного села мами, яке вона залишила після повноліття. З родичами у мами були напружені стосунки. Мене зустрів сивий чоловік, він не чекав гостей і здивувався. -Доброго дня, я дочка Ірини Ігорівни, у мене до вас запитання. Я знайшла листи. Чоловік завмер, а потім підійшов і сильно мене обійняв.

Він мені розповів усю правду. Виявилося, що той, кого я все життя вважала моїм рідним батьком, не був їм. Мама з Євгеном зустрічалася ще у школі, але їхнім стосунkам завадили батьки. Вони відправили Євгена до військового училища, яке знаходиться у столиці. У них обірвався зв’язок. Після його від’їзду мама виявила, що ваrітна. Вона боялася ганьби у селі, тому ухвалила рішення про переїзд до міста. Там і вийшла за мого батька, шлюб був поспішним. Папа думав, що це його дитина до п’ятнадцяти років. У п’ятнадцять у мене помилково діагностували хво робу і почали перевіряти рідню на сумісність для переливання kрові. Тут усе й з’ясувалося. Після цього батько пішов. Євген знайшов маму баrато років по тому. Їм були вже по сорок. Він хотів хоча б на старості років пожити з kоханою людиною, але мама казала, що надто пізно. Розповідаючи все це, чоловік змахнув скупу сльо зу.