Дружина стр ашна, тому ми ро злучаємося — розповідав Андрій кожному, навіть тому, хто не питав, тому у відділі всі стали його цуратися

Це був звичайний робочий день. Прийшов час для обідньої перерви. Мій колега Андрій запропонував мені пообідати разом, тим більше, я дізналася, що він недавно розлучився. Можливо, йому потрібна чиясь підтримка, рада або просто поспілкуватися, тому погодилася, і ми пішли в кафе. Але згодом, після нашого спілкування, мені так важко і неприємно було на душі. Вирішила для себе, що не хочу більше спілкуватися з цією людиною. З його колишньою дружиною особисто не знайома, але бачила кілька разів, коли вона приходила до Андрія на роботу. На перший погляд, проста, приємна, красива на вигляд жінка, світленька, середнього зросту, підтягнута. Є щось в ній зачаровуюче. І перше, що спало мені на думку, коли я її побачила, чому у неї такі сумні очі? Ніколи не забуду її очей, повних смутку.

Андрій виглядає досить непогано, злегка повний, високо, трохи лисий. Правда, на вигляд йому більше років, ніж є насправді. Зазвичай він чимось незадоволений, пониклий. Відверто кажучи, через що їх шлюб розпався, я не знаю. Просто, я стала помічати, що колега багато говорив на тему покинутих жінок. «Жінку треба тримати в кулаці, щось треба — стукнув кулаком по столу, крикнув і все, а якщо відпустиш трохи кулак, то вони відразу думають, що вони глава сім’ї». Одного разу каже він мені: — Мені, як звичайній людині, для щастя потрібна тільки сім’я! Це ж не те, що, ви, жінки — постійно дивіться, перебирає, носом крутите. Ось мені б просту, красиву, господарську, а головне — слухняну! Може б тоді і радість життя зміг пізнати! А я просто з останніх сил сиділа і слухала його, постійно дивилася на годинник і думала, коли це вже, нарешті, закінчиться.

Я не розділяла його переконань, а суперечити йому або щось доводити не мало сенсу. Сиділа так просто слухала: в одне вухо впускала, а через інше — випускала. Цікаво те, що він продовжував стежити за життям своєї колишньої дружини. Іноді у родичів питав, але частіше в соціальних мережах. Він любив жартувати, що нових знайомих чоловіків вона собі знайшла, але ніхто не хоче з нею одружитися. — Тієй жінці вже давно не тридцять, що вона собі думає? Принца хоче знайти? Нехай спочатку на себе в дзеркало гляне! Після сказаного, я була шокована, і кардинально змінила думку про свого колегу. Чесно, раніше він мені симпатизував, як людина, але після цих його слів про колишню дружину, Я відмовляюся від своєї симпатії. Я не розумію, чому він так говорить про цю жінку.

У неї приємний вигляд, що не так? І якщо вже на це пішло, то виглядає вона набагато краще, ніж Андрій. — Так ти ж був на ній одружений, з такою ж безглуздою зовнішністю! — відповів йому інший наш загальний колега, коли Андрій уже вкотре розповідав свої балади про нехорошою колишній дружині. Це всіх розсмішило. На роботі з ним ніхто не хотів спілкуватися, а тим більше ходити в обідню перерву на каву. Ніхто його не підтримував, адже життя складається по-різному, і для чого так ображати, нехай уже колишню дружину. Можливо, він себе так заспокоював, виправдовувався, самостверджувався. Це не правильно. Він падає нижче плінтуса. А тиждень тому я зустріла Андрія випадково, в парку. Він йшов дуже сумним. Виявилося, що на наступному тижні у його дружини весілля. До того ж її майбутній чоловік виявився впливовим бізнесменом.