Бабуся, яку я давно не бачила, віддалилася від усіх родичів, а згодом дізналася, чому вона це зробила

На моє 18-річчя батьки запланували велике свято, куди запросили багато моїх друзів та близьких родичів. У списку запрошених була бабуся Оксана, котра вже близько 12 років працює в Ізраїлі. За той час, коли Оксана проживала за кордоном, я її бачила десь разів у 5, бо приїжджала вона сюди дуже рідко: все економила, щоб заробити більше грошей. Мій дідусь зовсім не хотів працювати, а лише бавився алкоголем, та й зараз я його часто бачу не зовсім тверезим, тож бабуся й поїхала. Напевно, їй набридло жити у злиднях. Також моя тітка Варвара завагітніла і зовсім не мала грошей, щоб забезпечити майбутнє малюка. Тому під впливом усіх цих факторів вона й ухвалила таке рішення – поїхати працювати за кордон. На дні народження було чимало людей. Ми замовили стіл просто неба в чудовому ресторані за містом. Усі сходилися, вітали, приносили подарунки, і бабуся трохи запізнювалася. Ми не сідали за стіл, поки її не дочекаємось, і ось вона прийшла.

Виглядала вона просто чудова: у свої 43 роки вона виглядала на 30. Красива, худенька, з пружною шкірою та тілом – з’явилася вона на свято. Мене це дуже здивувало, оскільки останній раз вона приїжджала 4 роки тому і вигляд у неї був змученим, а зараз так розцвіла! Свято було чудовим: багато уваги від близьких, безліч подарунків, приємні вітання. Але останнім свій подарунок вручала мені бабуся. Оксана подарувала мені маленьку коробочку, але попросила відкрити одразу. У ній лежали ключі від машини. Я була шокована, всі гості також. Я подякувала їй, і вона сказала, що повинна бігти. Протягом свята я чула багато розмов про неї, мовляв, така краля приїхала, машину подарувала, і навіть не посиділа до ладу з усіма, втекла. Наступного дня я бігла в салон краси, щоб мені зробили зачіску для фотосесії, яку подарували подруги, і там я зустріла свою бабусю. Вона сиділа і чекала своєї черги на педикюр. Вона попросила почекати її, тому що вона хоче мене з деким познайомити.

У мене не було жодних здогадів, хто це може бути, але я не розпитувала. Коли всі процедури закінчилися, і ми вийшли із салону, то Оксана провела мене в машину, яка стояла поряд із приміщенням. За кермом сидів гарний, статний чоловік. «Це Ной — представила мені його бабуся, — ми з ним разом вже 4 роки.» Вона посміхалася, а я починала розуміти, звідки ж у неї взялося стільки сил та краси. Поруч із ним вона розцвіла, а я цьому раділа. Про Ною більше не знав ніхто, тому бабуся попросила нікому нічого не говорити, адже не обов’язково всім про це знати. Я погодилася, адже це зовсім не моя справа. Ми поїхали до кафе, і я помітила, як бабуся посміхається поруч із ним. Це щаслива, забезпечена, чудова жінка, яка вперше зазнала щастя. Оксана забула про злидні, в якій жила з моїм дідусем, про постійні переживання, про те, де пропадає її чоловік — вона нарешті розслабилася. Тому я тішуся, що в неї все склалося чудово. Вона заслужила цього більше, ніж будь-хто з нас.