Життя – складна штука: іноді чужі люди стають набагато ближчими, ніж рідні.

Мати залишила нас, коли я ще була маленька. Тато тоді дуже змінився. Він став черствим та сухим. Усі обов’язки по дому лягли на мене. Після школи я одразу бігла додому, щоб погодувати худобу, прибратися в будинку, приготувати вечерю до приходу батька. І тільки глибокої ночі я сідала за уроки. Навчалася я непогано, вчителі мене хвалили, але казали, що мені треба більше займатись. Батьку на мою освіту було однаково. Він був проти, щоб я продовжувала навчання. Коли я закінчила школу, то за підтримки вчителів змогла вступити до медичного на бюджет. Батько мою радість не поділив. — Ти нікуди не поїдеш. — Ясно і коротко дав він мені зрозуміти. Я з його рішенням була не згодна. Зібрала речі та поїхала до міста. Мені доводилося виживати у великому місті самій, тато відмовився мені допомагати грошима. Я отримувала невелику стипендію, але цього не вистачало, іноді доводилося голодувати.

Через два місяці я зустріла гарного хлопця. Він навчався на третьому медичному курсі. Матвій мені допомагав готуватись до іспитів, я часто залишалася у нього ночувати. Це, звичайно, не подобалося його матері, але вона мені нічого не говорила. Ми планували з Матвієм весілля. — Ось закінчу університет, одразу підемо до РАГСу. Житимемо у моїх батьків, а там і ти закінчиш університет. Тоді зможемо і про дітей подумати, – казав він. Але говорити про дітей довелося набагато раніше. Я залетіла. Перша про це дізналася мати Матвія, вона була невдоволеною новиною. — Ти його позбудешся. Я не дозволю ламати долю свого сина. Він повинен доучитися, стати високооплачуваним професіоналом, а не за гроші працювати, щоб тебе з дитиною годувати. З Матвієм мені тоді поговорити не вдалося. Наступного дня він сам мені зателефонував і запропонував зустрітись біля університету. — Тримай, тут має вистачити. Ти вибач, що так вийшло, але без підкладки матері я не готовий жити. Він вручив мені руку конверт з грошима.

Матвій із матір’ю наполягали, щоб я дитину не народжувала. Я не змогла вдатися до такого кроку. Думала, якщо прийду до тата, то він мене прийме. Я ж його рідна донька. Але побачивши мене з пузом, він навіть на поріг не пустив мене. Гроші закінчувалися, а скоро я мала народжувати. В голову спало на думку віддати дитину в дитячий будинок. Я не думала, що можу його прогодувати. Надворі мене зустріла моя шкільна вчителька. Я їй все розповіла. — Так, погані твої справи. Гаразд, пішли за мною. — Вона взяла мене за руки і потягла до себе. Я народила дівчинку. Ми дружно жили утрьох. За стільки років я відчула любов та підтримку. Папа та Матвій моїм життям не цікавилися, та й мені було на них байдуже.