Коли 15 років по тому, я нарешті знайшла своє щастя, тоді діти встали переді мною і сказали те, від чого я не можу nрийти до тями

Вже 15 років, як я стала вдовою. Чоловік так швидко загинув, у мене на руках залишилося двоє дітей. Добре, що вони були дорослі, вже навчалися у старшій школі. Але все одно було тяжко пережити таке горе в сім’ї. Спочатку біль був такий гострий, образ чоловіка постійно стояв перед очима, я не могла згадувати про нього без слі з. А з роками бі ль перетворився на тупий і ниючий. Але я намагалася жити заради і дітей. Вони в мене обоє чудово закінчили школу, вступили до університету. Тільки ось навчалися у сусідньому місті. Там було краще та перспективніше. Обидва почали працювати. У мене вже й онуки є. Після того, як діти поїхали мені стало так самотньо повертатися до порожньої квартири.

Тоді я вийшла працювати.Гроաей мені особливо не потрібне було, пенсії цілком вистачало. Я ж нічого собі не купую. Так і почала накопичувати зарnлату на картці. А наприкінці року поділила навпіл та дарувала дітям. Вони просто здивувалися, що в мене така сума зібралася. А згодом у нас на роботі з’явився новий співробітник. Цікавий чоловік, сам був у роз лученні. Спочатку ми спілкувалися тільки на тему роботи, але потім плавно перейшли в дружнє спілкування. Він почав запрошувати мене до кафе, ми гуляли разом, про щось довго розмовляли. З цією людиною мені було так спокійно і комфортно… Я вже й не думала, що колись зможу знову стати kоханою.

Він переїхав жити до мене, мені так спокійніше. І ось я вирішила повідомити своїх дітей про те, що у їхньої мами з’явився кавалер. Реакція дітей мене розчарувала: -Мамо, ти що на старість років там вигадала? А як же тато? Ти його пам’ять зраджуєш! -Мені важко жити одній, ви по інших містах роз’їхалися, тата немає вже багато років. Невже я не маю права на нове щастя? -Ти взагалі чуєш? Яке щастя, цей дід тебе, мабуть, дурити хоче. -Я знайома з ним давно і не потрібно говорити такі речі про людину, яку не знаєш! -Мамо, вибирай: або я з братом і твоя онука, або цей чоловік. Діти поставили мені ультиматум. Вони так і не приїхали відвідати мене. Я була так засмучена, але не одна. Тому що цей самий чоловік підтримав мене у скрутний момент і був поруч. Мій вибір був очевидним.