«Не дивися так на мене! Ця дитина мені не потрібна. За6ирай!» — незнайома жінка просто кинула мені в руки переноску. Я не розуміла, що відбувається.

Зі своїм чоловіком ми завжди жили в злагоді. Ніколи практично не сварилися. Я намагалася бути порядною жінкою і домогосподаркою. Одружилися ми, коли були ще в університеті. Потім я завагітніла, і у нас народилися двійнята-дівчинки. Коли діти підросли, ми зайнялися власним невеликим бізнесом. Я частково лише допомагала чоловікові, оскільки потрібно було доглядати за дітьми і господинею в домі бути. Найбільше я любила готувати. Чоловік завжди чекав вихідних, щоб я його порадувала чимось смачненьким. Я намагалася кожен раз придумати нову страву, а чоловік був головним дегустатором. Дітям також завжди було цікаво, що ж цього разу мама приготує.

За цими всіма клопотами, дітьми, господарством, роботою, я ніколи не звертала уваги на те, чим займається мій чоловік. Ніколи не могла подумати, що ця людина може мене зрадити. Справа в тому, що останній рік був дуже важким для нас. Справи в бізнесі йшли не дуже добре, і ми з чоловіком рятували його, як могли. Чоловікові навіть довелося їздити по іншим областям і укладати нові контракти зі збуту. Діти пішли в перший клас, тому я була з ними. Якось повертаючись з чоловіком додому з роботи, нас чекав сюрприз у вигляді незнайомої гарної жінки. Ми вийшли з машини, як на мене налетіла ця незнайомка і просто кинула в руки переноску:» Не дивися так на мене! Ця дитина мені не потрібна, якщо він не хоче бути зі мною. Забирай! «- вона просто кричала, наче навіжена, тикаючи пальцем в мого чоловіка.

Я стояла як укопана, не розуміючи, що відбувається.Ти обіцяв, що кинеш її, і будеш зі мною! Якщо ні, то ця дитина мені не потрібна!» — жінка плюнула прямо мені під ноги, розвернулася на підборах і пішла геть. Мій шок тривав кілька хвилин, поки я зрозуміла, що в руках тримаю переноску з немовлям. Я не питала у чоловіка нічого, по очах я зрозуміла, хто була ця жінка, і що чоловік просто хоче провалитися крізь землю. Ми мовчки піднялися в квартиру. У перенесенні лежав хлопчик, йому від сили зо два тижні було. «Забереш дітей зі школи і купиш все, що я тобі напишу для дитини!» — чоловік мовчки кивнув.

З тих пір пройшло вісімнадцять років. Багато хто із знайомих мене засуджував, ставилися з нерозумінням, навіщо я залишила чужу дитину, адже вже маю дві дочки. Але я була не з тих, у кого свої діти лише по крові: чужих дітей не буває. Я не питала у чоловіка про ту жінку. Дитину я виховувала як рідного сина. Дівчатка були раді, що у них тепер є молодший братик. Від сина ми правди не приховували, коли підріс всю ситуацію пояснили. Як на диво, він сприйняв все спокійно, навіть не розпитував про свою справжню матір. А я була щаслива. У мене було троє чудових дітей, які любили нас. З чоловіком у нас відносини погіршилися з того моменту, але він намагається все виправити, як може. На день народження сина, на повноліття, ми вирішили посидіти в колі сім’ї.

Просто тепле сімейне свято. Дочки повинні були приїхати, вони тепер заміжні, мають чоловіків і живуть окремо. Ми тільки хотіли сідати за стіл, як у двері подзвонили. Гостей ми більше не чекали, тому мене це насторожило. Щось немов тривожило мене весь день, і я не помилилася. Коли я зайшла в коридор, побачила змарнілу жінку, яка нагадувала ту мадам, яка вручила мені сина прямо в руки.»Я хочу поговорити з сином!» — прохрипіла ця мадам. «У тебе немає тут сина!» — хором відповіли ми з сином. Син закрив перед цією жінкою двері і запросив всіх до столу. А у мене просто сльози котилися з очей. Я була щаслива, що у мене є такий прекрасний син, хоч і не рідний.