Я попросила подругу не привозити дітей на моє весілля. Здавалося вона все зрозуміла, але в день мого весілля мене чекав величезний сюрприз «

У мене була подруга Ксюша. Дружили ми з дитинства. З нею було цікаво і весело. Але у неї був один недолік. Ксюша чула тільки себе. В юні роки це не було великою про6лемою. Так, мені доводилося тричі повторювати одне і те ж, перш ніж вона прислухувалася до моїх слів. Тоді я не сприймала цю її рису серйозно. Ну, подумаєш, повторювати по декілька разів одне і тє ж, перш ніж вона зволить прийняти до відома мої слова. Ідеальних людей не існує, а в усьому іншому вона була хорошою подругою.

Але саме ця риса її характеру й стала причиною розриву наших від носин. Заміж по зальоту, вона вискочила відразу після школи. Благо запліднювач не втік, а чесно одружився. Я ж поступила в університет, закінчила його, влаштувалася на роботу і потихеньку робила кар’єру. Але наша дружба не переривалася. Ми з нею, через ві дмінності інтересів, контактували рідко, але друзями себе вважати не переставали. Адже дружба не залежить від частоти контактів, вірно? Моя мама дивувалася нашій дружбі. — Про що ви взагалі можете спілкуватися? Адже крім як народ жувати в неї інших інтересів немає. Ну в чому-то моя мама була права.

До моменту мого весілля, у Ксюші вже було троє дітей: десяти, восьми і шести років. Я, звісно, запросила на весілля і Ксюшу з чоловіком. При цьому відразу попередила її: — Дітей не приводь! Я надивилася на хаос, що влаштовували діти на весіллі кузини. Тільки ти і чоловік! І знаючи її вдачу, пропускати сказане повз вуха, повторила попередження вісім(!) раз. І ось день мого весілля. Ксюша заявилася з усім сімейством. — Я ж попереджала — дітей не брати! — я насупилася. — А куди я їх подіну? — Це не мої nроблеми! Виводь їх. Я буду рада тільки з чоловіком вашій присутності! — відрізала я. Вони пішли. І не повернулися. Ксюша на мої дзвінки не відповідає. О6разилася. Ніби це я вин на, що вона не спромоглася прислухатися до моїх слів.