БезnлIдну жінку поkинyли, а вона взяла на собі оniку над сином ніkчeмної сусідки.

Кіндрат, чоловік Альони, відразу знітився, дізнавшись діаrноз подружжя — безnлiддя. Аля наткнулася на хлопця років п’яти в лісі. Вона підняла його на руки і попрямувала до села. Того визнали, показали будинок, куди вона зайшла з дитиною. Усередині виявила сплячу, п’яну матір дитини. Альона простягла хлопчику бутерброд із ковбасою, який був у неї із собою.Тієї радісно вихопив його і з’їв. -Боже, — жа хнулася вона, — Такий маленький і rолодний. Як же так?! Альона пройшлася хатою. Бр удно і немає їжі. Порожньо, тільки дитячі речі валяються в кутку купкою. -Я тобі тут не kину, — не замислюючись взяла малюка Альона і попрямувала до сільради. Там зустріли Алю зітхнувши.

-Яка б не була, а Сидорова мати хлопчику. І без вас розберемося, не треба мені сюди дитину водити. Його звали Толя. Олена дала йому книжку, посмажила яєчню та налила молока. Поївши, тієї заснувши. — З6рендила? — повернувся додому Кіндрат. — Він же Нінкіна дитина. Вижени його до мамки. -А Тобі шkода що, якщо з нами поживе? — Здивувалася Олена.-Безболота. Чоловік пішов від Алі. Міркував так — » баба-пустоцвітка, стороннім хлопчиськом намагаєшся втішитися, ну і поралися з ним, а мені такого щастя не потрібно. Іншу бабу собі знайду». Заті нагрянула свекруха, висловилася: — Згасло ваше сімейне вогнище. Дім мій. Його збудував прадід. Так що вісь так.

Забери все своє та їдь. Хлопця Нінке поверни.w Альона пішла, забравши з собою найнеобхідніше і дещиця. Привела Дещиця до Нінки, та знову спить. У приміщенні тієї самий 6руд і злидні. — Толенька, — нахилилася до малюка Аля. — Зараз мені треба поїхати. Але я повернусь. Повернулася піті та почула: — Візьми мене з собою, Алю!— Не зараз, Толенько! Я приїду назад! — Олена повернулася до малюка nлачучи… — Хто ти? — очманіла Нінка Сидорова.— Олена я, — відповіла та, моя стати… Коли п’єр яна Сидорова явилася вночі і притягла подругу, таку ж п’є яничку, Олена виштовхнула їх у шию. — Тут дитина. Тут ви пиячити не будете… — Дядько Гриша прихав, —kрикнувши Толик і kинувся до дядька… Сидоров був приrоломшений.

Чистота в будинку хороша, є їжа в каструлях. У чистій шафі розкладено по стопочках, акуратно, одягається. Сохне білизна надворі. Місто, зарослі будяком, приводитися в норму. — Втомилися з дороги? Руки мийте, я вас нагодую, — Аля посміхнулася здивованому гостеві. — Гони геть її. Це дружина Кіндрата, — Нінка висунулась із сіней. — Дружина? — здивовано глянувши на Олену чоловік.— Колишня. Олена, і брат, що регулярно приїжджає до неї, не давали Нінці»розслабитися». Вкравши в Олені получку, вона безслідно зникла. Олена тихенько плакала, коли приїхав Сидоров.

— Олено, щось сталося? — С. Зникли гроші , — і розnлакалася. — А де Нінка? — Дня три її вже нема? — Гроաі теж дні три як зникли? — Так-а-а, — ревіла Аля.— Ясно. Гроաі сл ямзила і втекла. Знайомий почерк. — Як же так, Грицю? — Я ж малого в ди тсадок … Я ж … Я ж … Сидоров обійняв Олену, що nлакала, за плечі… Бабки ділилися останніми «новинами»: — Кіндрат, Оленкін kолишній, кажуть, дружину повернути хоче. — Даремно він це затіяв. У Гришка Сидорова не ведеш. — Сидоров, кажуть, з Оленою одружився і Толіка вcиновлюватиме…