Коли я дізнався, що мого сина в дитячому садку вд арив інший хлопчик, то порадив йому дати здачі. І ось, що з цього вийшло

Мені 28 років. Я одружений і маю 4-річного сина. Мій хлопчик вихований і добрий хлопець. З ним ніколи не було про6лем, вихователі в садку завжди його хвалили. Але на новому місці, коли син пішов в інший садок, почалися про6леми … Ми з дружиною одружилися, коли обом було по 22 роки, відразу після закінчення університету. Ми обидва немісцеві, тому після одруження почали знімати квартиру. Ми влаштувалися працювати, а трохи більше ніж через рік дружина пішла в деkрет — наро дився наш син Олександр. Коли синові було півтора року, ми віддали його в садок, і дружина вийшла на роботу. Ще через 2 роки я отримав підвищення, ми накопичили на перший внесок за квартиру і стали підшукувати варіанти. Зараз нашому синові 4 роки, і ми, нарешті, перебралися у власну квартиру. Ми вирішили переїхати в інший район, більш престижний, та й до роботи нам з дружиною від будинку рукою подати. Звичайно, це було мало не на іншому кінці міста, тому довелося і садок підшукувати для сина іншої. Нам пощастило, підвернувся хороший варіант, і сина погодилися прийняти там. Протягом першого тижня все було в порядку, принаймні ні я, ні дружина не помічали в поведінці сина якихось змін. Але потім я якось забирав сина з садка і зауважив, що він якийсь смутний і зовсім не хоче розмовляти. Виявилося, що в цей день в садку його в дарив інший хлопець — Стас.

Син пояснив, що він не ви нен, адже нічого не зробив, той хлопчик просто грав поруч, а потім раптово вда рив його машинкою. Я запитав, що зробив син, але виявилося, що він просто промовчав. Ми прийшли додому, і за вечерею я розповів про все своїй дружині. Вона сказала, що син не повинен давати здачі, тим більше, якщо не хоче, що він просто повинен сказати все виховательці, якщо це станеться ще раз. Я був з нею не згоден, адже наш син все ж людина, і він повинен вміти захищати себе і своїх близьких, а так він може вирости просто безпорадною людиною. Дружина була категорично зі мною не згодна, і ми навіть посва рилися. Через два дні знову була моя черга забирати сина з садка. Він знову був засмучений. Саша розповів мені, що той хлопець — Стас — знову його вд арив. На цей раз просто кулаком, коли вони збиралися на прогулянку. Я почав наполягати, що син повинен дати здачі своєму kривднику. Ще через день я помітив у сина велику Гулю на лобі. Те знову був Стас, на цей раз він уда рив сина, коли той відмовився віддати йому свою машинку. Я поговорив з вихователькою, вона розповіла, що Стас зростає зовсім неконтрольованим дитиною. Він часто б’є та ще й о6ражає інших дітей, його батьки на зауваження не реагують. І сам Стас робить так само.

Вихователі намагаються доглядати за Стасом і не допускати його до інших дітей, але в дитячому саду неможливо приділяти 100% уваги тільки одній дитині, і такі випадки трапляються. На поведінку Стаса сkаржаться майже всі діти і їх батьки, і ні мати, ні батько на це ніяк не реагують; вони кажуть, що Стас просто гіперактивна дитина, і всі ці випадки — випадковість, він не хотів нікого о6разити. Я зрозумів, що «діла не буде» від розмов, і почав вчити свого сина давати здачі. Коли дружини не було вдома, ми грали в гру «Стас і Саша». Я був Стасом, який вів себе на хабно, а мій син навчався відповідати на о6разу. Звичайно, я попросив сина не говорити про нашу нову гру мамі. У неділю я відправив дружину зі своєю карткою по магазинах, щоб вона куnила собі нове плаття і туфлі до нього, і вона була просто щаслива. А я тим часом закріпив успіхи Саші в нашій з ним грі.

У понеділок прямо в розпал робочого дня мені зателефонувала дружина. Вона була в rніві, kричала, що наш син по6ив іншого хлопця в дитячому саду, і що це я його навчив, і наш син тепер буде рости доречним. Я намагався її заспокоїти і пообіцяв розібратися в ситуації. Від виховательки я дізнався, що Стас знову намагався відібрати машинку у нашого сина, а потім сильно вда рив його, після що Саша по6ив хлопця. Вихователі намагалися заспокоїти Стаса, але він влаштував істе рику і вимагав, щоб мама його негайно забрала з садочка. Довелося так і зробити. Мама Стаса відразу зателефонувала дружині і наkричала на неї. Я взяв номер матері Стаса, пояснив ситуацію. Звичайно, розмови у нас не вийшло, але я захищав сина, як міг. І знаєте, чим все закінчилося? Батьки Стаса не пред’являють більше претензій до нас, а до нашого Саші в садку цей хлопець більше взагалі не підходить! Тепер син завжди усміхнений і з хорошим настроєм. Звичайно, я провів з ним бесіду, що 6итися — це поrано, і що він повинен лише захищати себе, і син мене зрозумів. Вихователі його не сварять і кажуть, що він дуже вихований і добрий хлопчик. Тому я знаю, що вчинив правильно ! А як ви вважаєте, як правильно чинити в таких ситуаціях?