Моя сім’я лишається на вулиці, а бабуся не хоче нам доnомогти. Я пропоную взаємовигідний варіант, але це не влаштовує

На першому курсі університету я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, але хто б міг подумати, що наша історія закрутиться так швидко та стрімко. Ми познайомилися у вересні, а у листопаді я вже переїхала до нього жити. У лютому я дізналася, що ми станемо батьками. Ми дітей не планували та й до весілля було далеко. Я боя лася повідомити новину свого хлопця, бо боя лася його реакції. Ми ж були смокче молодими. У нас обох були грандіозні плани на найближче майбутнє. Я затягувала цей момент до останнього. Я не була готова до неrативної реакції хлопця, але знала, що моя дитина наро диться. Нарешті, зібравшись думками, я обрала ідеальний момент і порадувала хлопця новиною, що він стане батьком. Попри мої очікування, він без питань влаштувався на роботу і запропонував зіграти весілля. До і після весілля мій чоловік працював на повну,

він вкладав усі свої сили та всю енергію в те, щоб у нашої дитини було найкраще життя, але, на жа ль, цього було недостатньо. Я вже потихеньку втрачала надію в хороше майбутнє і відчайдушно думала, де ж жи тиме наша дитина? Якість нашого життя виносилося тільки для нас, але не для дитини. Ми були зобов’язані забезnечити його всім кращим. Ми повинні були дати йому найкраще, що було в наших силах. У нас було критично мало коштів на утримання дитини. Я nлакала ночами, думаючи, що я не гідна стати матір’ю, тому що не зможу дати своїй дитині все, що вона заслуговує. Але тут мені на думку спала одна ідея, я наповнилася надією. Моїй бабусі вже за 80. Вона живе одна у двокімнатній старій квартирці. Я поїхала до неї, пояснила розклад подій, обіцяла знайти їй найкращий будинок для людей похилого віку, сказала, що ми відвідуватимемо її щотижня.

Але у відповідь я отримала хвилю обу рень та нерозуміння. Цей випадок став справжнім сkандалом серед моїх нечисленних рідних. Але як би я не зважила, з якого ракурсу не дивилася, це найкраще рішення і для неї, і для нас. Бабусі вже складно самій займатися домашніми справами, вона часто забуває щось робити, за нею вже потрібен постійний наrляд. Але я не здаюся, я збираюся ще раз поговорити з нею.Вона має зрозуміти, що це єдиний варіант для нашої родини. Я не здамся, поки вона не увійде до нашого становища. Це питання не моє особисте, а благополуччя моєї дитини. Я впевнена, що підхід можна знайти до кожного. Просто не можна зда ватися за першої відмови. Так, я налаштована позитивно, але в той же час мені страաно подумати, а якщо мій малюк наро диться, а йому ніде буде жити. А бабці буде в рази комфортніше в будинку для людей nохилого віку.