Після кожної рибалки родичі стали приходити до мене на вечерю. Мені це на6ридло — і я вирішила провчити їх

Чоловік на добовому чергуванні, а я копошилися в суботу городі, зараз роботи багато, і тут почув за парканом знайомий скрип гальм «Ниви». У воротах з’явилися 3 людини: дядечко, його сват і зять. — небоже, привіт! Ми тут в ваших місцях рибалили, їсти хочемо. — На кухні все. Попутно ця бригада обірвала грядки з кропом, петрушкою, цибулею і редискою. Хвилин через 15 я зайшла в будинок. Дядечко і сват уминали їжу зі швидкістю пилососа, а ось зять жував петрушку і дивно дивився в тарілку.

Дядько каже: — А у тебе що, погано з продуктами? Або це на швидку руку? Лапи курячі зварила, крупа пшенична, овочі не обсмажені. І навіть не посолила! — Так це для собаки було зварено, а нам я в котлі качку з картоплею стушкувала. Тут зять обурився: — Тесть, я ж казав, що вона це не нам приготували, а ви: «Їжте-їжте!». Я довго реготала. А головне — буде їм урок, а то завели звичку кожні вихідні поїдати дочиста все, що я своїй сім’ї приготую. Родичі — це, звичайно, добре, але не так часто і не так наха6но, як ось мої