– У вашого чоловіка сильна перевтома. Полежить у нас тиждень-другий, підправить здоров’я і знову буде бадьорим, як огірок. Але зараз йому хвилюватись не можна. Ви при ньому не nлачте, а постарайтеся посміхатися… – наказав їхній лікар, проводжаючи до жінку до палати. Чоловік Ганни був на великій посаді. Командував будівництвом. Працював із ранку, до пізнього вечора.
Часто залишався ночувати в готелі, якщо перевіряв далеку будову. Скільки разів Ганна вимагала від Артуру зменшити навантаження. “Адже не молодий уже!”, казала вона. Але той завжди відмахувався. Увійшовши до палати, Ганна з сином першокурсником на мить очманіли. Поруч із Артуром сиділа молода жінка, що тримала на колінах дівчинку.
– Ганно, знайомся, – винувато промовив чоловік, – це Тома і Христина. – Зрозуміло, це тебе молода так перевтомила? – спокійно спитала Ганна. – Мамо, я почекаю в коридорі, – сказав син. – Ти залишишся тут, – наказав Артур, але син вийшов, проігнорувавши вимогу батька. – Ваш чоловік тяжко хво рий, а ви… – зі сльо зами в голосі сказала Тома. – Ганно, кохання сильніше за мене. Зрозумій мене будь ласка. Ганна попрямувала до виходу.
– Зараз я тут зайва, прийду ввечері, коли сторонніх не буде, – сказала вона. – Мамо, я до нього більше не прийду, – твердо заявив син. – І не треба. У нас тиждень, щоб забезпечити їм рай у курені. Нехай насолоджується своєю молодухою. – І як ти це збираєшся зробити? – Продам джип, у мене на нього генеральна довіреність. Продам наші з тобою частки у квартирі. На ці гроші купимо тобі та мені по квартирі. Ну і, ясна річ, подам на розлучення.
– А він, через су д не зможе вимагати все назад? – Хіба що половину грошей від машини. Але й то навряд. Скажу, що діяла по його бажанням. Нехай доведе протилежне. Су д справа не швидка. Там буде видно… Квартири собі та синові Ганна купила на ім’я своєї матері, а потім оформила дарчі на себе та сина. Встигла провернути все за десять днів. Артур дивувався.
Ганна не приходила та не відповідала на дзвінки. Син, мабуть, змінив номер телефону. Адже він був упевнений, що дружина прийме Тому та його дочку. Тільки прийнявши нові реалії, Ганні можна було уникнути розлу чення. “Як мені пощастило, коли я зустрів Тому”, з усмішкою думав Артур. Він ще не знав, що на його щасті Ганна поставила жирний, чорний хрест.