У класі мого сина завжди було шумно та весело. Діти бігали, сміялися, обмінювалися секретами та таємними поглядами. Серед них був один хлопчик, чия зовнішність та манери здавались мені дуже знайомими, але я не могла зрозуміти, звідки. З кожним днем, проведеним на шкільних батьківських зустрічах та заходах, це відчуття ставало дедалі сильнішим. Здавалося, що хлопчик у класі мого сина несе в собі щось більше, ніж просто випадкова схожість. Але я не могла достеменно сказати, кого він мені нагадує.
Якось, коли я розмовляла з іншими батьками після шкільного спектаклю , з’ясувалося неймовірне. Мати однієї з дівчаток сказала мені, що її син, хлопчик у класі мого сина, є онуком моєї колишньої подруги, з якою я втратила зв’язок після закінчення університету. Ця новина пронизала мене, як блискавка, і раптом все стало на свої місця. Я згадала далекі дні нашої дружби, коли ми мріяли, сміялися і планували своє майбутнє. Але подруга раптово зникла з мого життя, залишивши у мене лише слабкі спогади.
Я так довго не бачила її, що навіть не помітила, як час пролетів. Тепер, дивлячись на хлопчика, я впізнала у ньому риси обличчя моєї давньої подруги. Вона була гарною, талановитою і завжди мала добре серце. І онук її ніс у собі цю спадщину. Я відчувала себе винною за те, що втратила зв’язок із нею, але водночас була рада, що знайшла хоча б маленький шматочок її. Я вирішила поговорити з хлопчиком і розповісти про те, яким була його бабуся.
Зустріч була хвилюючою, але після неї я зрозуміла, що час та відстань можуть відокремити нас від коханих людей, але спогади та зв’язки завжди залишаються у наших серцях. В результаті я вирішила зустрітися і з подругою, щоб дізнатися один одного знову і, можливо, відновити дружбу, яка була втрачена багато років тому.