Мерехтіння пишних суконь, сміх гостей та звуки оркестру наповнили банкетну залу. Оксана та Ігор стояли біля вівтаря, готуючись вимовити клятви. Раптом двері відчинилися, і до зали увійшов високий чоловік у елегантному костюмі, тримаючи в руках величезний букет троянд. Він впевнено попрямував до нареченої, подарував їй квіти та покликав на танець. – Хто це? – Пошепки запитала подружка нареченої, кивнувши в бік чоловіка.
— Я гадки не маю, — відповіла Оксана, пригорнувшись до свого нареченого. Ігор дивився на чоловіка з явними ревнощами. Його обличчя почервоніло, а руки завмерли на талії Оксани. — Хто він, Оксано? – глухо запитав Ігор. – Я не знаю, – відповіла вона. Після чарівного танцю незнайомець повів Оксану до столика і почав розмову. — Вибач, що так раптово. Я твій брат, Олексій. Нашу сім’ю розлу чили, коли я був немовлям, і мене уси новили інші люди.
Оксана здивовано дивилася на нього, потім на стару чорно-білу фотографію, яку він простягнув їй. На ній була молода мама, яка тримала на руках двох немовлят. — Мама завжди казала, що я маю брата, але я ніколи не думала, що зустріну його на своєму весіллі. Олексій усміхнувся. — А я все життя мріяв знайти сім’ю. І ось у мене з’явилася нагода зустрітися з тобою.
Ігор, підійшовши до них, простяг Олексію руку. — Перепрошую за свою реакцію. Це було неочікувано. – Нічого страшного. Я все розумію, – сказав Олексій. Залишок вечора пройшов у теплій, сімейній атмосфері. А Оксана була щаслива, що у найважливіший день у її житті вона знайшла не лише кохання, а й втраченого брата.