Мама Віки весь час твердила, що її дочка досягне великих висот, і їй не варто спілкуватися з простими людьми. Ось це і занаnастило Віку

Лія, мама Вікт, все дитинство співала її пісеньку, яка вона красива. І тато пишався її красою. Дівчинка справді взяла у батьків усе найкраще. Лія вважала, що всі довкола заздрять дочці. Вона всіляко намагалася її боронити від таких людей. На чергових батьківських зборах матері повідомили, що Віка зарозуміла. — А навіщо їй вітатись з при6иральницею? Вона має велике майбутнє. Нехай звикне вітатись із нормальними людьми. Ще додали, що Віка не дружить із однокласниками. – І правильно робить. Хлопчики у них потенційні злочинці, а дівчатка страաні дуреnи. Моя дочка не хоче з ними спілкуватись і не буде! Мати вважала, що вся річ у красі доньки, звідти й такі необ’єктивні зви нува чення.

А насправді Віці не вистачало простої людяності, доброти та емпатії. Вона була гарною лялькою, але аж ніяк не живою людиною. Щирі емоції на її обличчі з’являлися лише коли її хвалили. Віка була впевнена – вона ідеал. У школі мав пройти конкурс «Найкраща». Лія підготувала для доньки дорогу сукню, діадему і намисто зі справжніх білих перлів. — Доню, ти переможеш! — Мати поцілувала доньку і пішла на роботу, — подзвониш, коли переможеш. — Звичайно, подзвоню, — гордо відповіла Віка. Але для перемоги не треба було бути просто гарною, а треба було танцювати та прочитати вірші. Віка добре виконала всі пункти та стояла на сцені, чекала своєї перемоги. Але перше місце посіла не вона, а Ніна, її однокласниця.

Ніна була доброзичливою, відкритою дівчинкою. Її любила вся школа, і вчителі, і учні. Віка посіла друге місце. Вона була розча рована та з ла. Не впоравшись зі своїми емоціями, вона пішла зі сцени та зателефонувала матері. — Ти ви нна! — казала вона і nлакала, — чому ти не прийшла? Я програла! Тебе не було, ти мене не захистила. Ви всі зра дили мене, — від зло сті вона порвала намисто і перлинки покотилися по всьому коридорі. Уся сім’я намагалася заспокоїти Віку. Але мати вирішила не залишати все так і пішла до школи, до директора. — Ви маєте скасувати підсумки! — Чому? — Ви зну щаєтеся? Ви нанесли моїй дочці сильну тра вму.

Вона мала перемогти, вона найкрасивіша. — Але ми не за цим критерієм обирали. Результат залежав від ставлення дівчаток до своїх однокласників, а Віка занадто зарозуміла. — Та вони заз дрять моїй дочці. Вони сіра маса. -Ви поми ляєтесь. Ніна переможниця математичного конкурсу, а дівчинка, яка здобула бронзу, найкраща скрипалька нашого міста. Замість того, щоб влаштувати тут сkандал, повертайтеся додому та навчіть вашу дочку гідно програвати. Лія розлю тилася від цих слів. — Знаєте що? Ми забираємо наші документи із вашої школи. А вами займуться відповідні орrани. Директор навіть не став відповідати. Про що з нею далі говорити – незрозуміло.