Сталося так, що Анна чекала другу дитину. Батько малюка, Іван, втомився тоді бігати від всіх

У селі не переставали обговорювати новину: Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, яких народила йому інша жінка … У селі не могли перестати обговорювати новину – Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, яких народила йому інша жінка. – Ольга, навіщо тобі це все? Вона колись вкрала у тебе чоловіка, а тепер ти будеш виховувати її дітей? Ольга не хотіла слухати такі слова, їй було неприємно і гірко. – Так, я розумію, що я роблю, це – діти чоловіка. Іван уже нагулявся і повернувся до мене. А Анна, вже назовсім на іншому світі. Їй тепер точно байдуже, що робиться на цьому світі. Діти не винні, що так сталося. Мають батька, який точно не дасть їм пропасти. А я – жінка, своїх дітей не маю. Так хоч про цих сиріт буду піклуватися, – відповідала Ольга здивованим сусідам. Іван сподобався їй ще тоді, коли вона була студенткою вузу, відмінниця. Він викладав у них право. Гарний, розумний і неодружений. Ольга завжди таємно мріяла мати такого нареченого.

Але Іван доглядав за Анною, секретаркою. Анна була молода, але за плечима мала один невдалий шлюб. Іван їй сподобався відразу, крутилася біля нього як могла. Але Ольга втрутилася в їх відносини, почала набридати викладачеві своєю настирливістю до науки. Одного разу Іван запросив її на каву. Так вони познайомилися ближче. Ольга жива в своїй власній квартирі. Тому часто запрошувала до себе Івана, готувала смачні вечері. Згодом, вони зійшлися, стали жити в тій квартирі. Але Анна не давала їм спокою. Ольга мала власну двокімнатну квартиру, яку залишила їй бабуся. Тому часто запрошувала Івана Степановича на щось смачненьке, яке сама любила випікати. Так і зійшлися вони, стали жити в тій квартирі. – Ти забрала в мене нареченого! – одного разу крикнула вона в коридорі університету. Але Ольга відреагувала на це з гумором: – Треба було свого нареченого тримати в кишені. Всі, хто був у коридорі, почали сміятися, Ганні стало соромно, але вона не опускала руки. – Ти не будеш з ним щаслива! – вигукнула Ользі прямо в очі. Ці слова були як би прокляттям. Так і сталося. Іван десь затримувався, пізно приходив додому. Насправді ж забігав в гуртожиток ВНЗ, де жила Анна, на побачення. Він дійсно любив Анну, можливо, що це було перше кохання в його холостяцького життя. Деякі подруги радили Ганні не здаватися і йти до кінця, інші, говорили забути і почати життя заново. Анна слухала ті балачки, а серце підказувало інше: нехай живе з тією, іншою, але буде її.

Одного разу Ольга дізналася, що Анна вагітна. Почала дуже злитися, тому що сама ж ніколи не могла мати дітей. Анна народила хлопчика. Іван перестав приходити додому. Цілими днями сидів з сином, купував дорогі речі, іграшки, ходив на прогулянку. Коли дізналися, що Анна чекала другу дитину, Іван втомився бігати то сюди, то туди. – Я йду до неї, – відверто сказав Ользі. – Там мої діти, я повинен бути з ними. Ти – розумна, молода, ще влаштуєш своє життя. Зрозумій мене вірно. Коли Анна народила третю дитину, Ольга зрозуміла, що немає сенсу тримати більше чоловіка. Але життя-непередбачувана річ. Сталася трагедія: Анна незабаром померла. Ольга спочатку раділа, що чоловік знову повернеться до неї, але потім в її душі все перевернулося. Вона поговорила з Іваном, і обидва домовилися виховувати дітей разом. Разом з Іваном Ольга ростила дітей свого чоловіка і своєї суперниці. Вона зовсім не звертала уваги на плітки за спиною. Діти не були для неї чужими, вони називали її мамою, а вона – їх, як рідних синів. Зараз у Ольги є все, про що вона мріяла. Двоє старших синочків вже мають свої сім’ї, а молодший Олег, тільки закінчує університет. Ольга покладає на нього великі надії, тому що має батьківський характер. Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ольга?