Грудень. Кінець кварталу, кінець року. Затрималася на роботі допізна. Іду додому, а тут… Зима, мороз, а на лавці, притулившись один до одного, сплять двоє діток. Хлопчик старший, дівчинка зовсім мала притулилася до нього і так сплять. Я не знала, що мені робити, почала їх будити. – Що ви тут робите? – Запитую. – Спимо, хіба не бачите, навіщо ви нас розбудили? Тепер Оля їсти захоче, йшли б собі, — невдоволено пробурчав хлопчик.

Грудень. Кінець кварталу, кінець року. Затрималася на роботі допізна. Іду додому, а тут… Зима, мороз, а на лавці, притулившись один до одного, сплять двоє діток. Хлопчик старший, дівчинка зовсім мала притулилася до нього і так сплять. Я не знала, що мені робити, почала їх будити. – Що ви тут робите? – Запитую. – Спимо, хіба не бачите, навіщо ви нас розбудили? Тепер Оля їсти захоче, йшли б собі, — невдоволено пробурчав хлопчик. Я не вигадала нічого кращого, як повести їх до себе додому. Мама насамперед повела їх на кухню. Поки вони їли, Юрко розповів хто вони і чому ночують у парку. Приїхали до нашого містечка лише два тижні тому, до того жили в селі з мамою. А тепер їхня мама вийшла заміж, і вони заважають їй та її чоловікові розважатися з друзями.

Тому Юра та Оля часто довго гуляють, перш ніж їх пустять додому. А сьогодні їм взагалі сказали повертатися вранці. Батько в них є, але вони давно не бачилися, як зв’язатися не знають, тож так і живуть, сподіваючись, що мама одумається і вони повернуться до села. – У нас там літня кухня є, там тепліше спати, коли мама нас виганяє. І сусідка добра нас часто пригощає. – Розповів Юра. Вранці мама зателефонувала до nоліції, ми залишили дітей на ніч у нас. Юра був вдячний, що ми дали їм притулок, а nоліція обіцяла розшукати батька. Незважаючи на зайнятість, я стежила за долею своїх маленьких знайденят. Спочатку їх відвели до притулку, а проти матері порушили справу. Я кілька разів відвідувала Юру та Олю. Вони були задоволені життям у притулку.

Advertisements
Єдине, про що шкодували, що вони у різних групах… За два дні до Нового року до нас постукали. На порозі ми побачили Юру та Олю, а з ними якийсь чоловік та жінка. Виявляється, це їхній батько та його дружина, батька не було в Україні з того часу, як він розійшовся з їхньою мамою. Дітей він не бачив давно, вже три роки. Єдине, що робив для них, справно перераховував кошти на рахунок, щоб вони нічого не потребували. Коли з ним зв’язалися зі служби у справах дітей та повідомили про цей випадок, він одразу повернувся на батьківщину. Тепер діти будуть жити з ним, а він прийшов нам подякувати за допомогу… Іноді Юра до мене дзвонить, він називає мене своєю хрещеною, а я й не проти.