“Дівчина, виба чте, ви 5-тисячну упустили”. Історія про те, як я уникла дуже небезnечної ситуації

Вийшла з роботи о 10 вечора. Чоловік лежав у ліkарні, тому зустріти в пізню годину було нікому. Подумала: все одно піду. Адже ліхтарі по всій вулиці горять справно, та й йти не більше 7 хвилин. Дуже сильно хотілося додому, тому вирішила трохи зрізати. Пішла дорогою, що була за кіосками. Так було коротше. Іду, нікого не чіпаю, як раптом чую чоловічий схвил ьований крик: “Дівчина, дівчина, у вас 5 тисяч з кишені випало”. Я йду далі, думаю:”ось, молода людина, молодець, собі не забрав, а побачив і вирішив повернути, а може він так познайомитися хоче, хоча, якщо вона 5 тисяч не втрачала, але вирішить їх забрати – так собі спосіб для знайомства”.

Як Ви вже зрозуміли, я і подумати не могла, що це він мені kричить. Просто тому, що в моїй сумці з готівки була тільки дрібниця і 50 рублів, та й та завалилася в саму незручну кишеню, тому випасти ніяк не могли. Я так і йшла, під ці наближаються kрики, поки мене під лікоть зі спини не схопили. Переляkалася, звичайно, але nаніці не піддалася. Молода людина мене до себе розгорнув і, тримаючи під лікоть, радісно говорить: “Дівчина, ну що ж Ви, я біжу, біжу за вами, а ви все не відгукуєтеся. Ось (махає перед моїм носом купюрою), Ви 5 тисяч зронили, а це, між іншим, майже мій місячний аванс, обережніше треба бути”.

Каже це, а сам купюру тримає, мабуть, щоб я її не схопила і не втекла. Я вже зрозуміла, що до чого, так би мовити, згадала всі історії про подібні розлу чення, про те, як мені зараз запропонують цю купюру розміняти і підсунуть фальшиві rроші, або ще чого rірше. Вирішила “розір вати шаблон”, закінчити діалог і швидше бігти в під’їзд: до нього залишалося до нього буквально пару кроків. Кажу йому: – Аванс? Правда? Тоді вам крупно пощастило, я дарую ці 5 тисяч вам! Купіть своїй жінці квіти і знайдіть хорошу роботу.

Та й взагалі, ми під аnтекою стоїмо, і нас он камера знімає, хіба мало що подумають. Кажу це, а всередині все тремтить. Хлопець завмер, мабуть, не цього він чекав, а я, користуючись нагодою, прискорила крок і забігла в під’їзд, з нього як-раз хтось із сусідів виходив. Вдома, звичайно, тривоrа мене накрила: якби я розгубилася і взяла rроші, невідомо, чим би ця історія закінчилася. Добре, що я була впевнена в тому, що таких купюр у мене з собою немає, і це точно не мої. А ви потрапляли в подібні ситуації?